У наш час, коли захист рідної Батьківщини став необхідністю, ми все частіше згадуємо про українське козацтво – перших захисників нашої державності, і художнє мистецтво у цій справі не залишається осторонь. Не оминули своєю увагою тему козацтва і криворізькі митці, одним з яких є Леонід Давиденко – Заслужений художник України, член Національної спілки художників України.
Коротка біографія
Митець народився у 1954 році у селищі Вільна Слобода Глухівського району Сумської області. Батьки бачили свого сина ким завгодно, але не художником. Та доля розпорядилася інакше. У 1976 році Леонід переїхав до Кривого Рогу і почав працювати на посаді головного художника тресту «Кривбасрудбуд». Він виконував функції художника-оформлювача та займався розписом будівель, у тому числі – культового призначення. У 1991 році Давиденко закінчив художньо-графічний факультет Криворізького державного педагогічного інституту.
Саме у цей період до художника приходить розуміння, що треба займатися виключно творчістю, знайшовши свій власний неповторний стиль. І треба зазначити, що це йому вдалося. Авторська техніка Леоніда Давиденка вражає своїми образами, національним духом, колористикою, незвичними формами і композицією. Сам митець неодноразово зазначав: «Вам можуть не подобатися мої роботи, але такого ви точно не бачили». Він і молодим художникам радить «…творити своє…хороше чи погане, але-своє…».
На сьогодні Леонід Давиденко – яскрава особистість у художньому житті Криворіжжя, людина, яка вже більше шести років очолює Криворізьку міську організацію Національної спілки художників України. Шанувальники мистецтва Давиденка неодноразово мали можливість ознайомитися з творчістю митця на його персональних
презентаціях, а також – чисельних регіональних і всеукраїнських виставках, у яких художник систематично бере участь.
Стиль роботи
Майстер створив цілу галерею образів давніх язичницьких богів, персонажів легенд і переказів, героїв козацького епосу та візуальних відображень сюжетів українського фольклору. Герої його робіт уособлюють різні засади життя – мудрий досвід, чоловічу статечність, жіночу спокусливість, а самі композиції художника виходять за межі реального та одномірного і являють собою приклад використання у живописі алегорії, метафори та символіки. І все це доповнюється щедрою фантазією Леоніда Федоровича та його легкою іронією по відношенню до відображуваного.
Необхідно також зазначити, що важливою складовою творчості майстра є патріотизм, оскільки всі його картини пронизані любов’ю до українського народу, його історії, культури, звичаїв і традицій. З кожного полотна Леоніда Давиденка на нас дивиться Україна – містична, загадкова, предковічна і прекрасна. Мабуть, тільки справді великим майстрам відкривається той потаємний код нації, той унікальний шифр, який вирізняє її серед інших етносів, робить її самобутньою і неповторною.
Так відкрилася йому незвичайна техніка живописної гладі – оті короткі стібки, що ними вишита доля цілого народу, стали підвладними, наповнена сонцем кольорова гама і несподівана композиція усіх його картин. А все разом це створює той незбагненний магнетизм, який неодмінно притягує увагу до картин Леоніда Давиденка, виокремлює їх серед полотен інших художників.
Визначні картини та погляди на творчість
Він і студентів своїх навчає малювати саме Україну, оскільки переконаний, що кожен митець має розповідати, в першу чергу, про свою країну і свій народ. Тільки тоді його творчість буде чесною і братиме за душу. Усі перераховані вище індивідуальні особливості творчості митця повною мірою розкриті у його картинах, серед яких, зокрема, «Мамай» (2000 р.), «Іван Гонта» (2000 р.), «В степу» (2000 р.), «Відродження» (2000 р.), «Політ» (2006 р.), «Приснився сон Шевченкові» (2006 р.), «Юрій Змієборець» (2007 р.), «Байда Вишневецький» (2007 р.), «Отаман Сірко» (2007 р.), «Гайдамаки» (2007 р.), «Перед походом» (2007 р.), «Сум» (2007 р.), «Свята родина» (2007 р.), «Смерть козака» (2009 р.), «Глухівські козаки» (2009 р.) та інші.
Фахівці відзначають, що для живописних і графічних робіт Леоніда Давиденка характерні, з одного боку – індивідуальність та мистецький пошук, а з іншого – нерозривний зв’язок з традиційним художнім мисленням нашого народу. Адже найхарактернішою рисою українського мистецтва завжди була символіка, традиції якої і продовжує Давиденко. У творчості художника певною мірою відбивається особливість слов’янського менталітету з його тяжінням до «примхливої і вибагливої мрії».
До живопису художник прийшов у досить зрілому віці, а до того, як стверджує сам, працював не так на душу, як на шлунок. Тривалий час художник шукав власний стиль, переробляв роботи. Одним словом, невтомно працював, і, в якусь мить, прийшло чітке розуміння, що від тих, нібито творчих, його років майже нічого не лишається, бо все, зроблене на потребу, недовговічне, адже часи змінюються, а з ними й смаки.
Виставки творів Леоніда Федоровича Давиденка представляють великий інтерес не тільки з мистецької точки зору. Вони мають велике патріотично-виховне значення, оскільки презентують роботи справжнього художника-патріота та розкривають цілий пласт української національної культури.