Свято 1 травня у 1934 році мало пройти на одній з шахт Кривого Рогу як завжди. Робітники мали продемонструвати трудовий ентузіазм, а проведена «під керівництвом партії» робота як завжди бути успішною і з рекордними результатами. Однак, все пішло абсолютно не по плану, загинули одразу 6 провідних спеціалістів.
Дослідний вибух
У 1934 році рудоуправління ім. Кагановича під час освоєння системи розробки підповерховими штреками
зіштовхнулося з необхідністю заповнення порожнин, обсяг яких у вироблених блоках рудника на початок 1934 р. складав близько 250 тис. куб. метрів. Для вирішення проблеми головний інженер руднику Є.С. Мошиченко ініціював застосування розробленого ним метода масового обвалення міжкамерних і міжповерхових целіків.
Головний інженер тресту «Руда» Петро Черніков писав, що новаторська ідея Єфрема Семеновича у подальшому дала блискучий результат, що стало найкращим пам’ятником загиблому інженерові. Але вибух, запланований на 1 травня 1934 р., за твердженням автора звіту, був першим випробуванням методу масового обвалення стеляних целіків з одночасним обваленням міжблокового целіка.
Підготовчі роботи до проведення вибуху було розпочато у березні 1934 р. Першотравневу дату для його здійснення було обрано цілком свідомо – вибух мав статися за умови повної відсутності у шахті робітників та з тих міркувань, щоб мати два дні на можливі усадки, уплотніння та на фаховий огляд міцності сусідніх вироблених блоків. Мінування камер і масове закладення шпурів було розпочато 30 квітня близько другої години дня. На шосту ранку 1 травня підготовку до обвалення міжблокового целіка було завершено.
Загалом, у заміновані камери і міжблоковий целік було покладено 1200 кг амоналу і 700 кг динаміту. Було
прийнято заходи по видаленню з небезпечної зони усього живого: робітників шахти, коней, мешканців землянок, так званого «Шанхаю», розташованого у 80-100 м від шурфа No 64 на висячому боці 1-го Саксаганського пласта.
Прибуття начальства і заходи безпеки
Вранці до шурфа підійшли головний інженер руднику ім. Кагановича Є.С. Мошиченко і районний гірничий інженер П.Н. Журавльов. Вони оглянули виконання робіт з мінування камер, розташованих над потолочинами. Дізнавшись, що доступ до камер є закритим і завершується вивід детонующих шнурів на поверхню, вони відправилися в шахту оглянути масову зарядку міжблокового целіка № 64.
Через півгодини вони знову з’явилися поблизу шуфра. Сюди ж підійшли робітники, технічний персонал шахти, представники профспілкової і партійної організацій руднику. Незабаром під’їхали головний інженер тресту Є.Н. Шильман і його помічник Г.Х. Айденьян. Відбулося узгодження деяких деталей паління. Технік А.А. Доровський і гірничий майстер Є. Якушов пішли у шахту і здійснили паління, після чого виїхали у зворотній бік і з естакади шахти «Горняк» сигналізували про зроблене.
Далі відбулося паління затравок у шурфа. Під час цього, з західного і північного боків засадки стояло не менше 600 осіб, з яких І.Ф. Ляпшей організував живий ланцюг, щоб уникнути випадкового потрапляння мешканців «Шанхаю» за межі зони обвалення.
Вибух і катастрофа
О 7 годині 13 хвилин відбувся вибух. Після слабкого поштовха із шурфу вийшла хмара червоного пилу, газу і шматків глини. Через хвилину виділення газу припинилося. А далі усе відбулося з кінематографічною швидкістю. До інженера Мошиченка підбіг Ляпшей і запитав дозволу на те, щоб підійти до шурфу і «послухати, чи шумить руда». Єфрем Семенович дав дозвіл і Ляпшей побіг на каваль’єр, до шурфа. За ним слідом пішли Мошиченко і Доровський, одночасно обговорюючи паління затравок у шахті. Туди
ж відправилися Є.Н. Шильман, Г.Х. Айденьян і М.К. Деджувані.
Через 10-15 секунд до шурфу підійшли інженери Журавльов і Гук, що обговорювали можливість розриву нитки детонуючих шнурів і обвалення потолочин. Після вибуху вже минуло 3-4 хвилини. У напрямку шурфу пішло ще кілька чоловіків. Але у цю мить у лоні шурфа почувся сильний звук, що супроводжувався викидом газу і пилу.
Поверхня у шурфа провалилася, утворивши воронку циліндричної форми діаметром біля 10 м, після чого одна за одною почали відділятися тераси землі завширшки 5-8 м і занурюватися у порожнину вироблених блоків.
На майданчику поверхні, безпосередньо у самого шурфа, знаходилися Шильман, Айденьян, Доровський і Ляпшей – вони були засипані пластами землі, що обвалилися відразу. Мошиченку і Деджувані судилося пережити справжній жах смерті – побачивши все, що сталося, вони почали бігти в надії врятуватися, однак, наступні пласти грунту, що стрімко відділялися від поверхні, поглинули і їх. Можливо, вони були лише у кількох метрах від життя. Але врятуватись їм так і не вдалося.
Що сталося
Неочікуване природне явище – прорив води під час підсічення пояснювали квершлагом горизонту довжиною 105 м рудного покладу 2-го Саксаганського пласта. Загалом, у публікаціях про трагедію у різноманітних фахових виданнях говорилося про непередбачуваність видобувних робіт у шахтах Кривбасу.
Втім, не виключено, що і в тій, вже віддаленій від нас у часі, трагедії завинила не тільки специфічна
криворізька матінка-природа з її фантастичними надрами, але і якась технічна прикрість. Швидше з усього, виходячи з опису подій очевидцями, сталися помилки у розрахунку сили вибуху та у подачі
вибухового сигналу безпосередньо до вибухівки. Це і призвело до надмірного за потужністю руйнівного вибуху, що і спричинив обвал.