Уже 17 липня 1941 Гітлером було видано наказ про цивільне управління, яке мало бути запроваджене після закінчення військових дій на конкретній території. Німці увійшовши до Кривого Рогу 14 серпня 1941 року почали створювати у місті нові місцеві органи управління на плечі яких лягало функціонування міста.
Перші дії та «Просвіта»
Як відомо, формування влади на місцях лягало на плечі міської управи. Першим бургомістром став С. Шерстюк. Починаючи, з зими 1942 р криворізьким бургомістром став Бусурманов. Відділ пропаганди очолював Я. Потічний, а потім Д. Горбачів, відділ народної освіти — О. Зеленський.
Про цілеспрямовану боротьбу з радянськими символами свідчить перейменування вулиць, яким зайнялась міська управа. Нові вулиці мали носити імена українських діячів замість радянських. Наприклад, вулиця
Першотравнева отримала ім’я С. Петлюри, а вулиця Петровського – Є. Коновальця.
Керівну роль в організації культурного життя на Криворіжжі мала «Просвіта», яку очолював В. Кириленко, секретарем був А. Олійник. Дана організація створювала культурно – освітні осередки в Кривому Розі, що пропагували націоналістичні ідеї. У «Просвіті» працювали наступні секції: антибільшовицької пропаганди, шкільна, жіноча, юнацька, церковна, друку, агрономічна та інші.
Головний осередок «Просвіти», як зазначають криворізькі історики, знаходився у клубі пекарів, а відділи були в Гайдамацькій Балці та в селищі Вечірній Кут. Члени ОУН (Б) намагалися взяти під свій контроль освітні заклади, друковані органи, а також спортивні організації.
Газета та молодіжне об’єднання
Крім того, міська управа та «Просвіта» контролювала випуск газети «Дзвін», керівником якої був Д. Горбачів а головним редактором М. Пронченко. З приходом німецької влади М. Пронченко стає щодо неї в опозицію і не підтримує її. Газета «Дзвін», зокрема, друкує матеріали націоналістичного характеру.
Так ми можемо прослідкувати, що тоді, коли М. Пронченко працював редактором, газета друкувала, окрім повідомлень про події на фронті ще й матеріали про історію та культуру українського народу. Звернемо увагу хоча б на No 11 від 26 жовтня 1941 р. у газеті «Дзвін», де М. Пронченко видав уривок зі своєї поеми під назвою «Симон Петлюра», у якому розповідав про героїчні сторінки історії української держави. Всіляко засуджує радянську владу, яка призвела до знищення новоствореної Української Народної Республіки.
Одним із членів ОУН Я. Потічним було організовано в Кривому Розі спортивне молодіжне товариство «Січ». Молодь мала можливість залучатися до спортивних змагань, українські футболісти грали проти німецьких та румунських команд. Так, на шпальтах газети «Дзвін» від 17 жовтня 1941 р. йдеться про те, що місцева футбольна команда «Січ» буде грати проти «Люфтнахріхтен», матч відбудеться 19 жовтня 1941 р., а кошти, зібрані на ньому, підуть на допомогу Німецькій Визвольній Армії. Таким чином, міська управа в особі націоналістичного підпілля намагалася залучити до своїх рядів активну молодь.
Школи
Міська управа приділяла значну увагу організації освітнього процесу на Криворіжжі. В управі був створений відділ народної освіти, які мали організувати навчальний процес. Підготовка до навчального року почалася з кінця серпня з обліку шкільного обладнання. З метою більш якісної підготовки вчителів та навчання в школах 22 – 23 вересня 1941 р. в Кривому Розі в клубі «Промкооперація» відбулася перша вчительська конференція.
У газеті «Дзвін» повідомлялося, що навчальний рік розпочнеться 1 жовтня 1941 р. о 9 годині для учнів 1 – 10 класів. Зазначалося, що основним завданням вчителя певної дисципліни є не лише надання теоретичних знань, а й виховання дитини в національному руслі, тобто виховання справжніх українців, які не мають бути спаплюжені більшовицькою пропагандою. Втім, І. Шаблій – автор статті − вказує на труднощі, що виникли у процесі навчання, в першу чергу, відсутність підручників.
Шляхом вирішення проблеми мало стати використання старих дореволюційних підручників, вирізок з газет з антирадянськими гаслами. Таким чином, міська управа намагалася виховати в учнів негативне ставлення до більшовицького режиму.
Школи мали працювати на платній та безоплатній основі. Учні 1–4 класів навчалися безкоштовно, учні 5 класів – сплачували 10 крб на місяць, 6-тих –5 крб, 7-мих – 20 крб, 8-мих – 28 крб, 9–10-х – 30 крб.
Тому навчання в школах могли собі дозволити не всі. Саме тому кількість шкіл на початок листопада 1941 року складала 49.
Театри та кіно
Ще одним напрямком культури, який функціонував на той час у Кривому Розі були театр та кіно. У газеті «Дзвін» від 5 жовтня 1941 р. зазначалося, що молодь Вечірнього Кута згуртувалась навколо «Просвіти» і організувала співочу капелу. Вона вивчала українські пісні під керівництвом Денисенка і планувала виступити перед мешканцями Вечірнього Кута. Крім того, молоддю Дубової Балки було організовано товариство «Просвіта». Було засновано драматичний гурток і розпочато роботу над п’єсою Т. Шевченка «Назар Стодоля».
Таким чином, студентство та молоді люди були залучалися до культурного життя міста, а «Просвіта» ставала ключовим локомотивом на яку розраховувала нечисленна демократична еліта. Також в Кривому Розі діяв Криворізький театр ім. І. Котляревського, директором якого став І. Аністрат.
У газеті «Дзвін» від 12 грудня 1941 р. зазначалося, що однією з постановок театру є п’єса «Наталка Полтавка».
Вокальну частину готував керівник капели «Сурма» Венедіктов, а драматичну – помічник режисера М. Горбачів. Головні ролі зіграли такі актори: Жаріна — Наталку Полтавку, роль виборного – Шинкарюк,
Возного – Капітанів та інші. Таким чином, актори долучились до театрального життя Кривого Рогу, а Криворізький театр ім. І. Котляревського став епіцентром культурного життя за німецької
окупації.
Усього станом на 15 жовтня 1941 р. в Кривому Розі функціонувало п’ять кінотеатрів, два із них знаходились у центрі міста, 2 – в Жовтневому районі і один – в Фабричному. Фільми перевірялися відділом пропаганди і одним із перших фільмів, які було показано в Кривому Розі був фільм «Вічний жид». Таким чином, німецька окупаційна адміністрація намагалася контролювати культурне життя на території Криворіжжя і насаджувати антисемітську політику серед українського населення.