У Покровському районі Кривого Рогу є вулиця, яка вже не одне десятиліття викликає суперечки серед місцевих. Донедавна вона носила ім’я Миколи Ватутіна – радянського воєначальника, Героя Советського Союзу, чия постать для одних була символом перемоги над нацизмом, а для інших – уособленням більшовицької окупації.
Ще в 2016 році, коли в Україні набирала обертів декомунізація, активісти Кривого Рогу зверталися до Інституту національної пам’яті з проханням роз’яснити: чи підпадає вулиця Ватутіна під закон про декомунізацію? Відповідь була однозначною – ні. Ватутін брав участь у вигнанні нацистів із України, тож його ім’я залишилося недоторканним. Але для багатьох криворіжців цього пояснення виявилося замало – і почалася боротьба за нову назву.
Самовільна декомунізація у вигляді наліпки, або Шухевич замість Ватутіна
Одним із тих, хто не змирився з присутністю Ватутіна на мапі міста, став місцевий житель Олександр Бичовий. Усе життя проживши на цій вулиці, він мріяв змінити її назву на честь Романа Шухевича – генерала УПА, борця за незалежність України. Для Олександра Ватутін був не героєм, а воєнним злочинцем, причетним до розв’язання Другої світової війни як начальник оперативного Генштабу РСЧА. Натомість Шухевич у його очах – талановита й трагічна постать, яка віддала життя за свободу України, відмовившись від можливого успіху в бізнесі чи політиці.
Не дочекавшись офіційних слухань чи рішення міськради, Бичовий узяв справу в свої руки. Разом із однодумцями він виготовив наклейки з написом «вулиця Романа Шухевича» й обклеїв ними старі таблички. «Мені мерзко доживати життя на вулиці з ім’ям Ватутіна, – пояснював він журналістам. – Це початок акції, щоб привернути увагу до демоскалізації України». Тим більше, що наприклад в столиці України йшла така сама боротьба за ліквідацію пам’ятника Ватутіну, який згодом і демонтували, але це сталося аж через роки.
Його підтримали активісти, які вбачали в Шухевичі символ боротьби проти радянського гніту. Така самовільна ініціатива викликала неоднозначну реакцію: одні захоплювалися сміливістю, інші попереджали про хаос – адже без законної процедури нові назви можуть заплутати пошту, комунальників і самих мешканців. Згодом пройшли громадські слухання, на яких спочатку мешканці проголосували за варіант «вулиця Європейська». Втім, і це був не кінець.
Від суперечок до компромісу: хто такий Федір Караманиць
Дискусії про долю вулиці тривали роками, але справжній поворот стався в 2022-му, коли в рамках чергової хвилі дерусифікації Кривий Ріг почав масово перейменовувати топоніми. Ватутіна нарешті вирішили позбутися, але замість Шухевича вулиця отримала нове ім’я – Федора Караманиця. Хто ж він такий, цей чоловік, чиє ім’я тепер прикрашає таблички?
Федір Караманиць – криворізький промисловий діяч, який залишив по собі значний слід у житті міста. Народився на Донеччині, а в 1971 році переїхав до Кривого Рогу, де почав працювати на шахті «Саксагань». За понад 30 років у гірничодобувній галузі він виріс від майстра до голови правління ПАТ «КЗРК». Під його керівництвом шахта «Гігант» стала однією з передових, а сам Караманиць прославився як новатор – автор патентів на технології видобутку й переробки руди, лауреат державної премії України 2006 року. Його було визнано «Заслуженим працівником промисловості» і повним кавалером «Шахтарської Слави».
Та не лише шахтами жив Караманиць. Він був палким шанувальником футболу й фактично «хрещеним батьком» криворізького спорту. У 1990-х очолив шахту «Родіна», чий аматорський футбольний клуб здобув перші гучні перемоги – чемпіонство й Кубок міста в 1999 році. Згодом, у 2003-му, уже як голова «КЗРК», він заснував професійний ФК «Гірник». Багато хто вважає, що сучасний успіх «Кривбасу» – від Першої ліги до Прем’єр-ліги – завдячує фундаменту, закладеному Караманицем. Цей видатний діяч Криворіжжя пішов з життя 21 жовтня 2019 року.
Символ примирення чи тимчасовий компроміс?
Перейменування вулиці на честь Караманиця в 2022 році стало для багатьох несподіванкою. Хтось радів: «Нарешті вшанували людину праці, а не політика». Хтось бурчав: «А чому не Шухевич чи хтось із воїнів АТО?» Але більшість погодилася: Караманиць – це ім’я, що не створює зайвих протиріч. Він не був пов’язаний із війнами чи ідеологіями – його життя було про шахти, футбол і Кривий Ріг. «Він місцевий, – казали мешканці. – І це головне».
Сьогодні вулиця Караманиця виглядає так само, як і за часів коли вона називалась на честь Ватутіна: ті ж п’ятиповерхівки, той же гул машин, ті ж люди, що поспішають на роботу чи з базару. Але таблички змінилися, і з ними – дух вулиці. Вона стала символом того, що Кривий Ріг може шанувати своїх героїв – не тих, що нав’язані згори, а тих, хто виріс із його землі. Та чи надовго це? Дехто з активістів, як-от Бичовой, досі мріє про Шухевича чи Бандеру. «Караманиць – добре, але боротьба триває», – кажуть вони.
Вулиця Караманиця – це не кінець історії, а лише її новий розділ. Кривий Ріг, як і вся Україна, продовжує шукати себе в пострадянському просторі. Чи залишиться ім’я Караманиця назавжди, чи стане лише перехідним етапом до нових героїв – покаже час. Поки що вона стоїть як приклад того, що трансформація можлива без розколу – через повагу до тих, хто будував місто власними руками. Що ж до тези, що перейменування вулиць це погано, яку можна почути від любителів СРСР, то можна згадати як свого часу більшовики, прийшовши до влади, займались у Кривому Розі тим сами (почитати можна тут). Тому цей процес – важливий та необхідний.