Криворізькі танкісти є однією з тих частин Збройних сил, про які ви не так часто чуєте по телебаченню чи в засобах масової інформації. Однак те що наші хлопці не мають суспільної слави, не значить що їх роль невідома у війську чи командуванню. Наші хлопці наразі є одними з тих, хто тримає дуже важливу ділянку фронту російсько-української війни.
Радянська частина
У листопаді 1945 25 гвардійська мотострілецька входила до складу 6-го гвардійського стрілецького корпусу (6 гв.ск) 57-ї армії ЮГВ, у зв’язку з демобілізацією СРСР, доброю волею ВКП(б) і радянського уряду почався виведення в СРСР радянських військ та сил з територій країн Північної, Центральної Європи, у тому числі з майбутньої Румунської Народної Республіки. У ході виведення військ і сил, що триває, практично всі з’єднання та об’єднання ЮГВ виводилися в УРСР – в ТавВО, КВО та ОдВО.
25-та гвардійська Криворізька механізована дивізія 10 червня 1946 року увійшла до складу 9-ї механізованої армії (штаб-квартира — Крайова). Штаб-квартира 25-ї Криворізької дивізії – Гіургіу. 20 грудня 1947 року, після підписання мирного договору з Румунією та Болгарською Народною Республікою, ЮГВ розформували, а функції групи військ перейшли до новоствореної Особливої механізованої армії.
З травня 1957 року, у зв’язку з черговими хрущовськими скороченнями ЗС СРСР, дивізія була перейменована як 37-а гвардійська Криворізька Червонопрапорна ордена Суворова танкова дивізія, в липні 1958 року вона вибула на розквартування у Військове містечко № 1, місто Кривий Ріг.
1960 року 69-й окремий навчальний танковий батальйон 37 гв.тд був розформований. 19 лютого 1962 року у складі дивізії було сформовано ракетний батальйон та 129-й окремий батальйон технічного обслуговування та відновлення техніки.
Поява 17-ї дивізії
У зв’язку зі скороченням ЗС СРСР, з 11 січня 1965 року, танковому з’єднанню присвоєно новий військовий номер і воно найменовано як 17-а гвардійська Криворізька Червонопрапорна ордена Суворова танкова дивізія. 1968 року 26-й гвардійський окремий саперний батальйон став інженерно-саперним батальйоном. У 1972 році з роти хімічного захисту було сформовано 44-й окремий батальйон хімічного захисту. З окремого автотранспортного батальйону було сформовано 1055-й окремий батальйон матеріального забезпечення.
У березні 1985 року Станіславу Миколайовичу Суанову достроково було присвоєно військове звання полковник і він був призначений командиром 17-ї гвардійської танкової дивізії, за два роки під його командуванням гвардійська дивізія стала кращою в окрузі, і була удостоєна переходящого Червоного прапора військової ради.
У червні 1989 року 1158-й зенітно-ракетний полк було переведено до НДР, йому на заміну прибув 1069-й зенітно-ракетний полк 47-ї гвардійської танкової дивізії. В зв’язку із скороченням чисельності радянських збройних сил на початку 1990-х років до складу дивізії увійшли частини, створені шляхом злиття її гвардійських танкових полків з полками 7-ї гвардійської танкової дивізії, що прибула з ГРВН на початку 1990-х років. При цьому відзнаки останніх були встановлені для новостворених частин, а відзнаки розформованого управління 7 гвардійської танкової дивізії були передані 121 БХВТ у Пирятині. Для Криворізьких гвардійців турками, у 35-му військовому містечку (на «Горці»), було збудовано (за німецькі гроші) нові будинки (БОСи).
Незалежність і перші бойові дії
В лютому 1992 року особовий склад 17-ї гвардійської танкової дивізії склав присягу на вірність Українському народові. В 1998 році дивізія отримала Бойовий прапор. У ході виконання заходів Державної програми реформування та розвитку ЗС України у вересні 2003 року дивізію було переформовано у 17-ту окрему гвардійську Криворізьку танкову бригаду. Таким чином, підрозділ скоротився, але зберіг свій номер.
На момент початку російської агресії 17-та окрема танкова бригада перебувала в процесі реформування. Планувалося переозброїти її новітніми танками «Оплот» і змінити назву на 2-гу окрему танкову бригаду.
У квітні 2014 року бійці бригади вирушили на Донбас. Там була створена зведена піхотна група, яка забезпечувала оборону на блокпостах поблизу Ізюма, Краматорська та Слов’янська. Невдовзі до них приєдналася зведена танкова рота, яка брала участь у звільненні Слов’янська, Краматорська, Червоного Лиману (нині – Лиман) і Дзержинська (нині – Торецьк).
На початку серпня 2014 року було сформовано ще одну ротно-тактичну групу, до складу якої увійшли 10 БМП та три танки. Її одразу направили під Іловайськ для підтримки наступу добровольчих підрозділів. Під час важких боїв усі три танки були втрачені, а з оточення вдалося вийти лише двом БМП. Загинули 11 військовослужбовців.
Наприкінці серпня – на початку вересня 2014 року танкісти зіткнулися з новими серйозними викликами поблизу Маріуполя. Планувалося завершити навчання у другій половині вересня, але ситуацію різко змінило російське вторгнення.
В бій по частинах
У зв’язку з цим терміново сформували зведену батальйонну групу на базі другого батальйону. До її складу увійшли дві артилерійські батареї (зокрема, реактивна), розвідувальний взвод, ремонтний взвод, взвод матеріального забезпечення та медичний пункт. Основним завданням цієї групи стало перекриття значної ділянки приазовського фронту. Вони брали участь у невдалому рейді на Комінтернове, пережили обстріли противника та зазнали втрат.
У вересні ще одну зведену групу відправили на Дебальцевський напрямок. За словами бійців, із 2 по 11 вересня вони отримували техніку на колишній базі зберігання в Бахмуті, після чого були направлені до Попасної. Тут їх розподілили по блокпостах у так званій «Дебальцевській кишені» та підпорядкували командуванню 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Саме в цьому районі танкісти вступили в найважчі бої в історії бригади, зазнавши значних втрат як у техніці, так і серед особового складу.
Повномасштабне вторгнення
Військові танкової криворізької бригади вступили в бій від самого початку вторгнення російських військ на територію України. Здебільшого вони діяли на Харківщині, де наступала одна з найпотужніших за чисельністю частин ворожої армії. Воїни «сімнадцятки», разом з побратимами з інших підрозділів Сил Оборони. Важким випробуванням початку вторгнення стали бої травня 2022 року на Сіверському Донці.
Тоді російські мотострілецькі частини за допомогою власних інженерних підрозділів наводили понтонні переправи через річку, щоб створити плацдарми на іншому березі. За допомогою вдалої розвідки та приготувань ці плани не стали несподіванкою для українських захисників.
11 травня на росіян, що скупчились поблизу селища Білогорівка, почали падати рісня залпи артилерії криворізьких танкістів. Втрати в бронетехніці ворога були значними, частково її покидали, лиш би врятуватись самим шляхом запливу через річку. Втім, багатьох окупантів справедлива відплата догнала і у воді. Наступного дня винищення російської мотопіхоти продовжилось як на цій, так і на інших ділянках, де ворог намагався переправитись. Сумарні втрати росіян досягли до сотні (або навіть трохи більше) одиниць.
В подальших боях бійці бригади продовжували виконувати задачі командування, зокрема під Херсоном і в боях за Бахмут. А у 2024 році криворіжці принесли ворогу ще одну відплату — принесли полум’я війни на російську землю. Також нещодавно бригада була переформатована. Час класичних танкових з’єднань давно пройшов, і сьогодні бригада називається важкою механізованою, що більше відповідає її реальному статусу та завданням. І сьогодні бійці «сімнадцятки» воюють на Курському напрямку.