Видатні особистості Криворіжжя: «професор від кіно» Іван Корнієнко

Видатні особистості Криворіжжя: "професор від кіно" Іван Корнієнко

Ми досить часто мало знаємо про вихідців з нашого регіону, що прославились в Україні чи за кордоном. Професор Корнієнко дуже часто залишається відомим тільки історикам кіно, хоча це абсолютно несправедливо. Фактично, ця людина створила для нас повноцінну історію нашого кінематографу початку-середини минулого століття.

Початок біографії та робота в театрі

Отже, Іван Сергійович Корнієнко народився 27 листопада 1910 р. у селі Шестірня, що розташоване у сучасному Широківському районі Дніпропетровської області. Його шахтарська родина була бідною, хлопцю змолоду довелося працювати на копальнях Кривого Рогу, деякий час він жив у Нікополі і працював вантажником. Важку фізичну працю юнак не полишав, навіть, закінчуючи середню школу.

Як розповідає О. Мусієнко (одна з численних учениць професора І.С. Корнієнка), у 1927 р. майбутній кінознавець вступив на театральний факультет Одеського музично-драматичного інституту. Набуваючи акторських навичків, він грав у аматорському театрі. Отримавши диплом у 1931 р., молодий спеціаліст поїхав на Донбас, де працював режисером тамтешнього театру робітничої молоді.

У його репертуарі були як класичні («Наймичка»), так і революційно-драматичні («Республіка на колесах») твори. Однак, ця робота для нашого героя виявилася тимчасовою. У 1932 р. Іван Сергійович отримав посаду редактора-консультанта у сценарно-художньому відділі «Українфільму», що на той час функціонував у першій столиці радянської України – м. Харкові. Впродовж 1932-1941 рр. Корнієнко працював в Управлінні кінопромисловістю України. Напередодні війни у 1940 р. він вступив до лав ВКП(б). Героїчною сторінкою біографії Корнієнка стала Друга світова війна. Він був нагороджений орденами Вітчизняної війни 1 та 2 ступенів та багатьма медалями.

Історик кінематографії

І. Корнієнко

У перші повоєнні роки (1946-1949 рр.) І.С. Корнієнко працював у Міністерстві кінематографії УРСР та на славетній республіканській кіностудії ім. О. Довженка. Тривалий час (1949-1958 рр.) перебував в управлінському апараті ЦК КП(б)У, згодом, редагував журнали «Мистецтво» і «Новини кіноекрану». Науковий злет І.С. Корнієнка пов’язаний з його роботою у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де впродовж 1969-1975 рр. він займав посаду ректора.

Дослідницький доробок І.С. Корнієнка – великий за обсягом і актуальний за своїм змістом. Вже у студентські роки Іван Сергійович проявляв неабиякий інтерес до теорії та практики радянського кіномистецтва. У 1933 р. вийшла друком його книжка «Кіно і молодь», у 1934 р. – розвідка «Арсенал». У післявоєнні часи він дослідив історію українського радянського кіномистецтва 1917-1929 рр., написав розвідку, присвячену видатному вітчизняному кінорежисерові І.А. Савченку.

У цілому, 1960-70-ті рр. стали періодом узагальнення наукових і творчих здобутків митця. У цей час І.С. Корнієнко є автором кількох десятків розвідок про українське радянське кіномистецтво та співавтором енциклопедичного видання з історії українського радянського кіно. По суті, професор І.С. Корнієнко був літописцем української кінематографії: саме він створив фільмографію українських радянських художніх фільмів, уклав повноцінний перелік українських фільмів, удостоєних нагород на міжнародних кінофестивалях, оприлюднив раніше невідомі факти з історії вітчизняного кіномистецтва, зокрема, з біографії режисера-новатора Леся Курбаса.

Результат робіт

Так, у монографії І.С. Корнієнка було проаналізовано період становлення вітчизняного кіно від реквізованих у Ханжонкова, Єрмолаєва, Харитонова дореволюційних кіноательє та перших кроків української кіноіндустрії (як-то, знімальна хроніка 1918-1919 рр., агітаційні фільми 1919-1921 рр., художній фільм «Шведський сірник» 1922 р. (режисер Л. Курбас, оператор Є. Славінський, художник І. Суворов)) до вершин світового визнання.

Могила І. Корнієнка на Байковому кладовищі

За підрахунками І.С. Корнієнка, станом на початок 1970-х рр. міжнародні нагороди отримали 12 художніх українських фільмів (зокрема, «Земля» (1930 р.) та «Іван» (1932 р.) О. Довженка, «Нескорені» (1945 р.) М. Донського, «Третій удар» (1948 р.) та «Тарас Шевченко» (1951 р.) І. Савченка, «Весна на Зарічній вулиці» М. Хуциєва (1956 р.)); 5 документальних (серед яких «Квітуча Україна» М. Слуцького (1950 р.)); 13 науково-популярних (наприклад, стрічки М. Грачова «Вони бачать знову» (1947 р.) і «Портрет хірурга» (1964 р.), а
мультиплікаційний фільм «Ведмедик і той, хто в річці живе» отримав Гран-прі на фестивалі «Золота туфелька» у Чехословаччині (1967 р.)).

Іван Сергійович Корнієнко прожив яскраве життя і покинув його передчасно, не доживши до поважного віку. Він помер напередодні свого 65-річного ювілею, 13 листопада 1975 р., і похований на Байковому кладовищі столиці. В пам’ять про свого талановитого керівника на фасаді навчального закладу колектив інституту встановив меморіальну дошку.