Зростання валової продукції в поміщицьких і селянських господарствах, орієнтованих на ринок, в свою чергу посилило попит на землеробські знаряддя й механізми, що сприяло збільшенню їх виробництва. При слабкості стаціонарної торгівлі задоволення попиту на них відбувалось через ярмарки і базари.
Де проводили ярмарки
Найчастіше ярмарки створювались у великих селах з населенням понад три тисячі осіб і приурочувались до річних свят або днів особливо шанованих в даній місцевості святих (наприклад, 9 березня – Сорока мучеників). У 1890 році Кривий Ріг і Широке входили в число шести поселень Херсонського повіту з населенням понад 5 тисяч жителів. В Кривому Розі ярмарки проходили там, де зараз розташований Центральний ринок.
В залежності від обсягів продажу останні поділялись на три розряди. Так, в 1871 році Верхньодніпровська земська управа віднесла Веселотернівський ярмарок до першого, а Лозуватський – до другого. Від розряду встановлювався і збір (в копійках): за «красний панський товар» (тобто виготовлений на фабриках) NoNo 1-3 бралось по 50 за квадратний сажень, NoNo 4-5 – по 30, інші номери – по 20; за бакалію – 40, за гончарну кераміку – 40, від торгуючих з рогожі – по 10.
Що продавали
Основним товаром на ярмарках була худоба і корми для неї. На першому місці стояли коні, потім йшли: гульова худоба (молодняк до трьох років), корови, вівці, свині, воли – в більшості все це належало місцевим жителям і частково прибувало з суміжних повітів (Олександрійського, Верхньодніпровського, Єлисаветградського). На «скотських» ярмарках головну роль відігравали гуртовики, які скуповували більшу частину худоби на випас – волів, корів і молодняк.
В урожайні роки кошти з продажу худоби становили дві третини обороту ярмарків. У значно меншій кількості тут продавались інші товари: селянський одяг, взуття, залізні, дерев’яні та шкіряні вироби, глиняний посуд, сільськогосподарський реманент (коси, плуги, рала, борони тощо), зерновий хліб, мануфактура і бакалія. В 1896 році продаж хлібу склав 0,5% від суми проданих товарів. Так, на Софієвському (колишнє с. Валове) ярмарку в той же рік реалізовано 54,4% зерна від привезеного; в Кривому Розі та Широкому – близько третини складав хліб і різні товари і 66% худоба. Загальний оборот на Софієвському ярмарку склав 17,4%, на Криворізькому і Широківському – 27,0%.
В 1899 році на ярмарки Криворіжжя було завезено такі товари (розміщено в порядку зменшення обсягу): бакалія, землеробські знаряддя, хліб в зерні, мука, вівці. Було продано 38,1% від привозу хліба і різного товару, і 66,7% худоби. Базари проходили головним чином по неділях і на тих же місцях, що й ярмарки (Ярмаркова площа, вул. Базарна). З базарною торгівлею виникали деякі ускладнення.
У вересні 1867 року Херсонська повітова управа відмічала, що в Кривому Розі призначений на понеділок базар фактично діє в неділю. 29 квітня 1886 року селянська громада Широкого звернулась в земську управу з проханням закрити базар в колонії Інгулець, який діяв з 1874 року, тому що вважали, що він підриває торгівлю в Широкому. Оборот базарів в Інгульці та Широкому складав близько трьох тисяч рублів на рік, ярмарків у Широкому – 23,8 тис. рублів. Клопотання було відхилено.
Проблеми з вибором місця торгівлі
Веселотернівська громада в жовтні 1881 року звернулась до Верхньодніпровської земської управи з проханням відкрити базари по понеділках і два ярмарки. Останні було дозволено проводити 1 вересня та 25 березня. В квітні 1888 року селяни Кривого Рогу звернулись до Херсонської земської управи з пропозицією перенести базар в інше місце й проводити його по п’ятницях замість неділі – останнє мотивувалось поширенням пияцтва.
Дозвіл на п’ятницю не дали, вважаючи, що робітники все одно будуть йти на базар у робочий день. Вирішення питання про перенесення базарної площі з гори (де вона є й сьогодні) в інше місце затягувалось.
Ярмаркова торгівля, особливо худобою, ускладнювалась через відсутність тут води, антисанітарією; відбувались потрави селянської толоки. Пропонувалась ділянка біля р. Інгульця (зараз тут хлібозавод No 1), де приїжджі могли також легко зняти житло. Справу було доручено розглянути члену управи С.М. Гербелю. Дозвіл не отримано через можливе забруднення ріки фекаліями худоби.
Базари постійно відвідували євреї-перекупники, скуповували товари, створювали їх запаси, а потім великими партіями збували оптовим торгівцям. Так, наприклад, хліб вивозили в Одесу, де продавали крупним торговим домам, які відправляли його за кордон. Крім «недільних» базарів діяли щоденні «торжки», на яких реалізовувались предмети першої необхідності: продукти, гас, сірники, тютюн тощо. Наприкінці ХІХ століття Кривий Ріг був одним з двох населених пунктів (ще Нова Одеса), де базари проводились кілька разів на тиждень.
Отже, в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття на теренах сучасного Криворіжжя успішно діяли ярмарки та базари, тим самим посилюючи економічні зв’язки з іншими регіонами, стимулюючи відповідну
спеціалізацію виробництва і розвиток економіки нашого краю в цілому.