Багато людей думають, що основним у часи забудови міста була керамічна цегла. Однак насправді куди більш поширеною була шлакова цегла, про що сьогодні ми і поговоримо. Заразом з`ясуємо, хто володів першими заводами цегли у місті.
Шлакова цегла та її поширеність
Шлакова цегла за кольором сіра, з легким блакитно-зеленим або бежевим відтінком (у зламі насиченість холодних відтінків більша, ближче до зовнішньої частини цегла світліша і жовтіша). Завдяки цьому він дещо зливається з сучасними матеріалами (бетон, шифер, силікатна цегла, метал) і часто сприймається саме як сучасний звичайний будівельний матеріал. Блакитно-зелені тони забарвлення характерні для шлаків металургійного виробництва з використанням сполук марганцю.
У районі Центрально-Міського району Кривого Рогу збереглося багато споруд із шлакової цегли. У цьому плані виділяються вулиці: Свято-Миколаївська, Олександра Поля, Глінки, Каунаська, Старогородська, Позитивна, Староярмарочна, проспект Поштовий. На жаль, багато будинків зникло, багато будинків руйнуються і сьогодні. Це не дає повною мірою оцінити внесок використання шлакової цеглини в дореволюційному будівництві міста. Але, навіть з аналізу частини будинків, що збереглася, можна зробити висновок, що шлакова цегла була однією з основних, а частіше — найголовнішим будівельним матеріалом, з якого зведені стіни будинків дореволюційного містечка Кривий Ріг.
Слід підкреслити, що поширення шлакової цегли не обмежується межами старого містечка Кривий Ріг. Ця цегла є досить поширеним будівельним матеріалом у дореволюційних спорудах інших районів сучасного Кривого Рогу, які раніше не входили до складу містечка. Цей будівельний матеріал у величезних кількостях використовувався у будівництві численних рудничних будівель (наприклад, будівля дореволюційної електростанції на руднику Галковського); житлових будинків рудничних колонок (наприклад, поблизу залізничних станцій Шмаково та Вечірній Кут, чудово збереглися), залізничних об’єктів (будівля дореволюційного залізничного депо в районі Старого Інгульця) та багатьох інших.
Звідки брали цеглу і для чого її ще використовували
У багатьох рудничних спорудах поширене заповнення кварцитом простору між «напрямними», складеними із шлакової цегли. На старих вулицях центральної частини міста часто зустрічаються цегляні доріжки з червоної та шлакової цегли. Дотримуємося погляду, що більшість таких доріжок було побудовано у післяреволюційний чи післявоєнний період, коли цегла бралася для облаштування міста з зруйнованих дореволюційних будинків.
У радянський післяреволюційний та післявоєнний час у Кривому Розі шлакова цегла також вироблялася та активно використовувалася у будівництві. У нього дещо інший розмір (кілька типорозмірів) і колір (визначається складом).
Найближчим до містечка Кривий Ріг Херсонського повіту Херсонської губернії виробництвом по виготовленню цегли, що описується, був завод шлакової цегли в селі Гданцівка Мойсеївської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, яким володіли Должанський І.М., Пенцлін А. Р. і Левен. ) і, за іншими першоджерелами, французьке Акціонерне Товариство Криворізьких Залізних Руд (1917).
Відстань до Гданцівки прямою через річку Інгулець від перетину вул. Свято-Миколаївській з пр. Поштовим становить близько 1400 м. Найближча сировина у достатніх обсягах для даного заводу шлакової цегли міг постачати лише Гданцівський чавуноливарний завод, на якому при чавунному литті утворювалися металургійні шлаки. Не можна знімати і ймовірність того, що якась частина шлаку могла надходити і з інших численних металургійних виробництв Катеринославської губернії.
Заводи Сидоркіна та Корнілова
Дореволюційна черепиця з клеймом «Г.С.» була і є поширеною черепицею в районі південного Криворіжжя (селища: Миколаївка (знесено), Широке, Латівка, Рахманівка, Новоселівка, Зелене, Старий Інгулець і т.д.). Ця черепиця нерідко зустрічається і в самому Кривому Розі, а також в масиві німецьких колоній Заградівка, прилеглого до південної межі Криворіжжя. Це говорить про існуючі на той час значні масштаби виробництва і налагоджену систему поставок і продажів зазначеної черепиці. На тому ж заводі вироблялась і цегла, що мала таке саме клеймо.
Все це вироблялось на підприємстві Григорія Сидоркина. Він був багатим селянином-землевласником. Власна економія Сидоркина знаходилась на південний захід від Миколаївки I-ої і залізничної станції Миколо-Козельськ (раніше – Херсонський повіт Херсонської губернії, зараз – Широківський район, Дніпропетровська область). Миколаївка І-а була волосним центром.
Так само в селі Ново-Данилівка знаходився завод Корнілова, який потім перейшов до І. Г. Іванова. Цей завод так само виробляв цеглу та черепицю, що використовувалось при будівництві споруд у тодішньому Кривому Розі.