В результаті політики «воєнного комунізму», продрозкладки, несприятливих кліматичних умов, зниження темпів відновлення господарства внаслідок Першої світової та громадянської воєн різні частини колишньої Російської імперії у 1921–1923 рр. охопив голод. Серед них і Південна Україна.
Звернення до Нансена
Для координації дій по боротьбі з голодом була створена 18 липня 1921 року Центральна комісія допомоги голодуючим (ЦК Допгол). Влада довго приховувала дані про масштаби голоду, однак, коли стало зрозумілі масштаби голодної катастрофи, більшовики були змушені визнати, що без зовнішньої допомоги країні не обійтися. На прохання керівника держави Володимира Леніна Максим Горький передав до західної преси звернення з проханням допомогти мільйонам голодуючих у радянській Росії.
Допомогти Україні вперше попросив уряд УНР в екзилі восени 1921 р. Олександр Шульгин, повноважний представник УНР, у вересні 1921 р. звернувся з проханням допомогти голодуючим українцям до Ф. Нансена, а через деякий час це питання місія УНР поставила в Парижі. На заклики відгукнулися різноманітніиорганізації, серед яких за масштабами діяльності та рівнем організації не було рівних так званій місії Нансена та гуманітарній місії Американської адміністрації допомоги (АРА).
27 серпня 1921 р. в Москві був підписаний договір між радянською Росією (від більшовиків його завізував Народний комісар іноземних справ Чічєрін) та доктором Нансеном, який був Головним Уповноваженим Женевської конференції по наданню допомоги Росії і представляв об’єднання 15-ти національних релігійно-доброчинних товариств та комітетів Червоного Хреста під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста.
ЦК Допголу зарахував Катеринославщину до голодуючих в листопаді 1921 р., коли голодувало вже 315 000 чоловік. Катеринославській губерніальній комісії дозволили залишати зібрані продукти в губернії.
Ситуація на Криворіжжі
Станом на 18 грудня в Криворізькому повіті було 20 голодуючих волостей з 34. У найскрутнішому становищі перебував Апостолівський район. Абсолютно голодуючими на Криворіжжі були визнані 40 000 чоловік. Положення ускладнилось появою 200 родин переселенців з Поволжя. На з’їзді комісії Допголу в Кам’янському районі було визнано, що голод набуває значних масштабів, а відтак потрібно організовувати мережу загальних їдалень, постачати харчі і гроші голодуючим. На той момент в повіті функціонувала одна їдальня, яка обслуговувала 240 осіб.
А на початку 1922 року ситуація ще погіршилася. В газеті «Вісті ВУЦВК» від 8 лютого 1922 р. повідомлялося, що лише «в Апостоловском районе население кушает собак и падаль. Скота осталось 10 процентов. В январе количество голодных детей на Екатеринославщине достигло 160 тысяч». А вже 12 квітня була оприлюднена інформація про те, що Катеринославська губерніальна комісія допомоги голодуючим отримала акт зборів громадян с. Широке Криворізького повіту з записом про те, що голодне населення розриває могили, витягує звідти трупи і їсть їх.
УСРР підписала договір з Місією Ф. Нансена ще 31 грудня 1921 року. Головним представником Місії допомоги професора Нансена в Україні було призначено капітана Відкуна Квіслінґа. Допомога була всебічною: від постачання продуктів харчування та ліків, відкриття пересувних їдалень, підвезення товарів на місця до заготівлі дров і встановлення опалювальних котлів. Серед завдань Місії було не лише налагодити допомогу голодуючим районам, а й не допустити повторення голоду шляхом покращення методів землекористування, збільшення поголів’я худоби.
Дієва допомога
Вже 10 лютого 1922 р. до Кривого Рогу прибув представник Ф. Нансена доктор Гінзбург для організації допомоги голодуючим. Було вирішено розмістити основні продовольчі склади місії в Долгінцево (зараз — територія Кривого Рогу) та Нікополі. Наприкінці січня представники комітету разом з Українським Червоним Хрестом відкрили їдальню в с. Грушівка Апостолівського району (затоплене при створенні Каховського водосховища), пропускна здатність якої складала 400 осіб.
Станом на червень 1922 р. з 26 волостей Криворіжжя голодувало 23, вимерло 20% населення. Всього голодувало 161 000 дорослих і 89 000 дітей. На цей момент було організовано мережу їдалень, які забезпечували необхідним мінімумом 80 000 осіб, з яких 58 утримувала Місія і тим самим забезпечувала харчуванням 19 700 жителів повіту.
Пайок, який видавала місія Нансена складався з хліба – 288 г, крупи – 56 г, жирів – 12 г, солі – 8 г. Всього на той час по всій губернії голодувало близько 1 100 000 осіб, а допомогу отримували лише 12%. 28 січня 1923 р. Ф.Нансен прибув до міста Харкова з метою скоординувати діяльність місії в наданні економічної допомоги.
Не рибу, а вудку
З метою відновлення селянських господарств, які постраждали від голоду, замість того, щоб утримувати заклади громадського харчування, Ф. Нансен надав безвідсоткову продовольчу позику зерном в розмірі 140 тисяч пудів до наступного врожаю; для кооперативів пропонувалось купувати сільськогосподарську техніку за рахунок безвідсоткової позики строком на 5 років.
Це говорило про бажання Ф.Нансена не просто давати хліб, а дати можливість його вирощувати. Однією із складових економічної допомоги селянським господарствам місії було створення спеціальних зразкових сільськогосподарських станцій на Поволжжі та в Україні. Відповідно до намірів 16 липня 1923 р. між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Ф.Нансеном, з іншого, було підписано договір про створення таких станцій з метою навчання селян веденню господарства прогресивними методами. За його умовами на впорядкування однієї станції мало бути витрачено не менше 10 тисяч фунтів стерлінгів, а при необхідності Ф. Нансен мав би збільшувати суму, щоб виконати господарський план.
Експериментальна станція на Криворіжжі
Одна з таких станцій була організована в селі Михайлівці Криворізького повіту Катеринославської губернії. Вона отримала назву «Перша землеробська станція доктора Нансена». Основою роботи господарства був технічний парк. До речі, на закупівлю сільськогосподарських машин і тракторів для дослідних станцій Ф. Нансен витратив свої власні кошти, зокрема, отриману в 1922 році Нобелівську премію.
Навесні 1924 р. на полях станції працювали 17 тракторів «Фіат». які мали чотирьохкорпусні плуги, сівалки, борони і т. д. До осені 1924 року на станції було уже 45 тракторів. З них 15 працювали на полях станції, а ще 15 віддавали в найм одноосібникам, підтримка яких була стратегічним курсом всього задуму Ф. Нансена. Останні машини в різні часи були зайняті в різних заходах, наприклад, окремий механізований загін було направлено на Мелітопольщину для освоєння цілинних земель.
В господарстві мали конезавод, який вирощував окрім звичайних коней, скакових рисаків. Вже тоді в господарстві використовувались важкі дискові борони, які ще на початку 2000-х років вважались великим досягненням агротехніки. Також існував молокопереробний завод, де виготовляли голландський сир і масло. При місії проводилося навчання спеціальностям механізатора, агронома, меліоратора і ін. Пізніше на базі станції було організовано сільськогосподарський технікум.
Для всіх робітників було встановлено 8-годинний робочий день (влітку 10-годинний). Заробітна платня
видавалась перважно грошима, але частина робітників отримували продуктами. При затримці платні на зароблену суму нараховували компенсуючий відсоток. Персоналу видавали спеціалізований одяг (капелюх, пальто, штани, гетри і т. д.) і посуд (15 тарілок, 1 миску, чайник і відро).
Обов’язково був вихідний, безкоштовне харчування. Приділялася увага дозвіллю, розвитку спорту. Було встановлено телефонні будки, щоб окремі частини господарства мали зв’язок. Постійно діяла виставка досягнень сільського господарства, де були представлені різні трактори, зрошувальні системи, плуги і т. ін. На станції було освітлення. Керував господарством В’ячеслав Петрович Ванечка.
Подальша доля господарства
1924 року для селян Шолохівського, Нікопольського, Михайлівського, Апостолівського районів став новим випробуванням, адже від посухи загинуло багато посівів, а захворюваність малярією досягла 70-90 %. Врожай у селян був низьким: від 8 до 20 пудів жита та пшениці з десятини, ячмінь і овес повністю вигоріли, лише декому вдалось зібрати по 5 пудів з десятини. «Перша землеробська станція доктора Нансена» мала дещо інші показники: урожай пшениці від 50 до 60 пудів з десятини, жита від 35 до 60 пудів, ячмінь і овес — 15 пудів з десятини. З цього моменту число бажаючих вступити в станцію збільшилось. А деякі сільськогосподарські товариства навіть спробували придбати трактор.
Керівництво зразкової станції представило селянам трактор з молотилкою для обмолоту снопів. Ефективність здійснення даної операції механізовано була втричі вищою від звичної для селян, за допомогою коней. Вже в 1925 р. господарство стало прибутковим, але в 1927 р. після закінчення строку дії договору станція перейшла до уряду УСРР.
Головними причинами завершення діяльності зразкової станції Ф. Нансена стали неможливість працювати в умовах грубого втручання місцевої влади в роботу підприємства: насаджування нормованих цін на хліб та різні комуністичні експерименти. Під час роботи станції постійно виникали перешкоди з боку влади: повільність вантажних перевезень, відсутність і низька якість паливно-мастильних матеріалів, дороговизна бензину.
Перейменування і сучасність
На базі станції було створено радгосп, який отримав ім’я Нансена. В 1953 р. у зв’язку з кампанією проти «буржуазних імен» насіннєве господарство (радгосп ім. Ф. Нансена) було перейменовано в «Прогресс».
З 1968 р. господарство змінило профіль і стало називатись Михайлівською птахофабрикою. А в 1987 р. за ініціативою Г. С. Магдалини птахофабриці повернули імя великого норвежця. На сьогоднішній день іменем Ф. Нансена назване фермерське селянське господарство засноване Г. С. Магдалиною.
Зацікавилися історією села посол Норвегії та його дружина, які відвідували Михайлівку та родину Г.
С. Магдалини. Для своїх співвітчизників норвезькі гості зняли фільм, записали спогади старожилів Г. І. Максименко, К. І., Болобана, Г. В. Ганістрата, сфотографували ангар, який був збудований Нансеном для
зберігання зерна та сучасне господарство. Натомість, надіслали Г. С. Магдалині в особистий архів фотографії з музею Ф. Нансена в Норвегії, які останній привіз з України. Є на цих знімках і «Перша землеробська
станція доктора Нансена» .