ФК «Кривбас» — це не просто команда, а ціле серце Кривого Рогу, хоч і спортивне. Можна сказати, що цей клуб не має якоїсь потужної історії чи численних трофеїв, зате по всій Україні чудово знали наш колектив, як і те що розраховувати привезти три очки з Кривого Рогу просто так – не варто.
Від перших матчів на рудничних пустирях до бронзи чемпіонату України, від чорних днів 2013-го, коли клуб зник, до гучного повернення в УПЛ — історія «Кривбасу» схожа на американські гірки. Були злети, були провали, але криворізький характер завжди втримував команду на плаву. Давай пройдемося цією дорогою — від старих назв до переповнених трибун, де знову гудить наш гімн.
Витоки криворізького футболу та часті перейменування
Починаючи з 1920-х років у місті існувало кілька команд, які змагалися між собою у чемпіонатах міста та області. У 1927 році був заснований попередник Кривбасу — команда копальні ім. Дзержинського. У 1927 році команда рудника імені Дзержинського зіграла свій перший задокументований матч на полі імені Першого травня, здобувши перемогу. Того ж року хлопці виграли осінній чемпіонат міста й отримали назву «Динамо». Під цим ім’ям грали до 1937-го, але тоді футбол у місті був більше як розвага — ніхто ще не мріяв про великі стадіони чи кубки.
У 37-му команда стала «Рудою» — ну а як інакше, це ж Кривий Ріг, як же у нас без руди. Під час війни футбол, звісно, завмер — не до м’яча було. Але в 1945-му клуб відродили, назвали «Сталь» — і потрохи все почало оживати. У 1949-му маловідомий колектив перейменували в «Металург», а команда почала вибиратися за межі місцевих турнірів. У 1951-му «Металург» дебютував у чемпіонаті УРСР, ставши одним із лідерів в своєму регіоні. До середини 50-х клуб зміцнів: у 1956-му взяли «бронзу» в 9-й зоні першості УРСР, а в 1958-му, уже як «Гірник», змогли здобути «срібло» в 10-й зоні. До футбольних висот було ще ой як далеко, але вже тоді було ясно: Кривий Ріг у футболі — надовго та всерйоз.
1959 рік став переломним для криворізького футболу. Реформа радянського спорту відкрила двері регіональним командам до всесоюзного рівня, розширивши клас «Б». На базі місцевого «Металурга», який вболівальники між собою називали «Гірником», сформували «Команду Кривого Рогу». Офіційної назви вона ще не мала, але амбіції вже з’явилися і проявилися. 18 квітня 1959 року команда зіграла свій перший матч у чемпіонаті СРСР проти тульського «Труда». Цей день увійшов в історію як офіційна дата народження «Кривбасу». Дебют виявився скромним — 12-те місце серед 15 команд, але головне було зроблено: Кривий Ріг заявив про себе у великому футболі. Назва клубу ще змінювалася — «Авангард» у 1960–1961 роках, знову «Горняк» до 1965-го, — але в 1966-му команда остаточно стала «Кривбасом»
Радянські роки – злети й чемпіонські титули
Радянська епоха для «Кривбасу» була часом становлення й перших великих перемог. У 1960-х роках команда змагалася в класі «Б» — тогочасному аналогу Другої ліги. Видатних результатів тоді не було, але досвід накопичувався з кожним сезоном. Найкращим досягненням стало 11-те місце в 1962 році, що для Кривого Рогу вже вважалося успіхом. Сімдесяті роки у радянському футболі розпочалися з чергової реформи, в рамках якої перша група другої ліги тепер складалася лише з команд УРСР, а переможець турніру не лише виходив у стикові матчі за право потрапити до Першої ліги, а й отримував звання чемпіона УРСР.
У 1970-му «Кривбас» знову очолив Анатолій Зубрицький – тренер, що завжди вмів настроїти команду на перемогу в потрібний момент, мав свою харизму, якої часом так не вистачало клубу. Хоча в середині сезону Зубрицький перейшов до одеського «Чорноморця», його справу зміг нормально закінчити його змінщик Микола Фоміних. «Кривбас» до останнього туру тримав інтригу в боротьбі з миколаївським «Суднобудівником» і врешті здобув чемпіонство в республіці, випередивши суперника на одне очко.
Нападник криворіжців Станіслав Вовк став справжнім героєм сезону, забивши найбільше голів за весь турнір. Кульмінацією тріумфу стали стикові матчі проти смоленської «Іскри»: попри поразку 1:3 у гостях, вдома криворіжці забили два м’ячі і не пропустили жодного. Так «Кривбас» виборов путівку до Першої ліги, що стало тоді для шахтарсько-заводського міста причиною справжнього футбольного буму.
Та в Першій лізі 1972-го «Кривбас» затримався на дуже короткий час – 19-те місце з 20 команд повернуло його до Другої ліги. У 1974-му Зубрицький повернувся, привівши клуб до бронзи, але стикові матчі знову стали нездоланною стіною і вийти до Першої ліги не вдалося.
Вже наступного сезону під керівництвом Олександра Гулевського «Кривбас» вдруге став чемпіоном УРСР, а в 1976-му захистив титул із розгромною перевагою в сім очок. У стикових матчах проти п’ятигірського «Машука» криворіжці програли в гостях (0:1), але вдома перемогли 2:0, а в третьому матчі на нейтральному полі в Сімферополі розтрощили суперника 3:0, повернувшись до Першої ліги. У 1981-му, з Валентином Тугариним, «Кривбас» вже в четвертий раз виграв чемпіонат республіки. Тоді формат стикових матчів знову змінився – три путівки до Першої ліги розігрували у трьох групах по три команди. Кривбас лише за різницею забитих-пропущених поступився першим рядком у своїй групі кіровському «Динамо».
Зіркою тих років був форвард Віталій Дмитренко. У 1980-х клуб закріпився у Другій лізі, займаючи місця в середині таблиці, а в 1990-му через чергову реформу опинився в другій нижчій лізі СРСР, де провів останні два сезони перед розпадом СРСР.
Часи незалежності та новий зліт
Із Незалежністю України «Кривбас» отримав новий шанс. У 1992-му команда стартувала в Першій лізі під керівництвом Володимира Стрижевського й одразу взяла перше місце, обійшовши миколаївський «Металург» на три очки. Денис Філімонов став найкращим бомбардиром турніру, а Кривий Ріг здобув пропуск до Вищої ліги – еліти українського футболу. Дебют у «вишці» був стабільним: 8-ме місце в 1993-му, два шостих у сезоні 1994-го й 1995-го. Але чехарда тренерів – дев’ять змін за три роки – все ж далась взнаки. У сезоні 1995/96 «Кривбас» ледь уник вильоту, фінішувавши 14-м із 18 команд.
Перелом настав у 1997-му, коли клуб очолив Олег Таран – 37-річний тренер із мінімальним досвідом, але величезним талантом. Він якісно оновив склад, запросивши Олександра Воскобойника, Андрія Аніщенка, Олега Симака, Сергія Шищенка й повернувши Геннадія Мороза. У першому ж сезоні «Кривбас» посів 8-ме місце й дійшов до фіналу Кубка України, де поступився київському «Динамо». Та це був лише початок.
Сезон 1998/99 став дуже вдалим: «Кривбас» узяв бронзу чемпіонату України, не програвши жодного домашнього матчу й зазнавши лише трьох поразок – від «Динамо», «Карпат» і «Дніпра». У Кривому Розі «Динамо» задовольнилося нічиєю, а «Шахтар», який став срібним призером, поступився 0:1. До команди приєдналися Олександр Лавренцов, Олександр Грановський, Олександр Зотов і Володимир Пономаренко, які стали кістяком бронзового складу. У 1999/2000 криворіжці повторили успіх, до останнього борючись із «Шахтарем» за срібло. Олександр Паляниця, що прийшов із «Карпат», забивав вирішальні голи, а Геннадій Мороз став настільки яскравим, що його переманило «Динамо» Лобановського.
Єврокубкові баталії
На євроарені «Кривбас» дебютував із вибухом емоцій. У 1999-му в Кубку УЄФА команда розгромила азербайджанський «Шамкір» (3:0 і 2:0), але вилетіла від італійської «Парми», що переживала пік слави. Першого матчу Паляниця шокував тоді ще тільки набираючого славу Джанлуїджі Буффона голом на 5-й хвилині, але «Парма» відповіла трьома м’ячами (3:2). У Кривому Розі суддя зіпсував гру, видаливши Ігоря Дорошенка на 21-й хвилині, і «Кривбас» програв 0:3.
У 2000-му жереб звів із французьким «Нантом» – майбутнім чемпіоном Франції. Вдома криворіжці чинили опір (0:1), але в гостях зазнали розгрому (0:6). Того ж року «Кривбас» дійшов до фіналу Кубка України, але поступився «Динамо» (0:1). Ці сезони – вершина історії клубу, коли Кривий Ріг гудів футбольною ейфорією.
Падіння, фінансовий крах і прощання
Після бронзових тріумфів удача відвернулася. У 2000-му президент клубу Сергій Поліщук продав лідерів – Мороза, Паляницю, Гецка, Мізіна – й урізав зарплати, що демотивувало команду. Олег Таран покинув пост, заявивши в інтерв’ю: «Було порушено гармонію між тренерським штабом і футболістами, у колективі почалися бродіння. Розуміючи, що ситуація виходить з-під контролю, я вирішив завершити свою роботу з командою». З 2001-го по 2012-й «Кривбас» боровся не стільки з суперниками, скільки з фінансовими проблемами й хаотичним менеджментом. Найвищим досягненням було 9-те місце, а кілька разів клуб балансував на межі вильоту.
У 2006-му через борги перед ПФЛ «Кривбас» ледь не понизили до Першої ліги. Спонсорство «АрселорМіттал Кривий Ріг» врятувало ситуацію, але ненадовго. У 2012/13 Олег Таран повернувся, зібравши команду з сильним стрижнем: Віталій Лисицький, Уча Лобджанідзе, Павло Пашаєв, Ринар Валєєв, Младен Бартулович, Олексій Антонов і Сергій Самодін (два останніх забили по 10 голів за сезон). Криворіжці обігрували «Дніпро» на виїзді, відбирали очки в «Металіста» та ішли шостими в УПЛ, та зарекомендували себе як неуступливого суперника.
Але фінансова прірва все ж поглинула клуб: борги сягнули 4 мільйонів доларів, зарплати не платили три місяці. У травні 2013-го «Кривбас» оголосив банкрутство, знявся з чемпіонату й втратив професійний статус. Це було прощання, гідне трагедії: команда, що славилась характером, згасла через безгрошів’я.
Відродження – новий «Кривбас» і повернення в еліту
Після краху «Кривбас» намагався воскреснути. У 2013-му клуб подав заявку до Другої ліги, але не зміг її реалізувати. У 2015-му з’явився новий ФК «Кривбас» – юридично інший, але для фанатів це було продовження історі колишнього клубу. Команда грала в чемпіонаті Дніпропетровщини на стадіоні «Спартак», але без серйозного фінансування залишалася фактично на любительському рівні і не мала жодних перспектив на відновлення колишньої слави.
Справжній ренесанс настав у 2020-му за ініціативи президента України Володимира Зеленського – уродженця Кривого Рогу. Зрештою було об’єднано любительський «Кривбас» із ФК «Горняк» – клубом із давньою, хоч і не дуже титулованою історією. Заснований у 1925-му як «Карл Лібкнехт» на однойменному руднику імені Лібкнехта, «Горняк» (що згодом називався ще і «Шахта Родіна») вигравав чемпіонати області, Кубок СНД серед гірничих підприємств і в 2014-му грав у Першій лізі. Новий «Кривбас» отримав як спадок базу «Горняка», тренера Геннадія Приходька й президента Федора Караманиця. Сергій Мазур із любительського «Кривбасу» став віце-президентом, а команда вимушено розпочала шлях із Другої ліги.
У сезоні 2020/21 «Кривбас» посів друге місце в Другій лізі й підвищився до Першої, а в 2021/22 виграв Першу лігу, повернувшись до УПЛ після дев’ятирічної паузи. Під керівництвом Юрія Вернидуба – тренера з серйозним досвідом в чемпіонатах України – клуб став сенсацією. У сезоні 2023/24 «Кривбас» боровся за медалі УПЛ, здобувши бронзу й пропуск до кваліфікації Ліги конференцій УЄФА. Гравці, як-от Максим Задерака, Данило Бескоровайний і Олег Кожушко, стали новими героями криворізької публіки.
ФК «Кривбас» – це справжня окраса міста. Клуб пережив усе: любительські баталії, борсання в нижніх дивізіонах в радянський час, бронзові медалі та смак єврокубків в епоху незалежності, фінансову прірву й політичну підтримку, що повернула його до життя. Сьогодні «Кривбас» – це не лише про футбол, а про дух міста. Навіть в сучасних умовах повномасштабної війни криворізький футбол живе та заявляє про себе.