Разом із Григорієм Івановичем пішов і цілий період розвитку Кривбасу, у цьому відчувається якесь символічне значення. У його роботі звичайно були мінуси, але й були величезні безперечні плюси про які навіть зараз можна запитати у старожилів.
Знизу — догори
Григорій Іванович Гутовський народився 8 січня 1930 року в селищі Ханженкове, що згодом став одним із мікрорайонів Макіївки. Історія замовчує, як молодого хлопця занесло на Західну Україну, але 1948 року він успішно закінчив Тернопільське фінансово-економічне училище. Першим місцем роботи стала посада бухгалтера ощадкаси у місті Чортків. Потім – нормувальник контори «Заготзерно» у місті Бережани.
Молодого перспективного хлопця помітили «старші товариші», і лише за кілька місяців Григорія запросили працювати завідувач організаційного відділу Бережанського райкому ЛКСМУ. Ще за кілька місяців довірили посаду інструктора районної газети «Червоні Бережани». На той час, дуже відповідальну. Потім була служба в Радянській Армії та переїзд до Кривого Рогу.
У Кривому Розі Григорій Гутовський розпочав свій новий трудовий шлях на Центральному ринку. Протягом двох років працював старшим бухгалтером ринку. І знову зарекомендував себе із позитивного боку, перейшовши на комсомольську роботу.
Завідувач сектору, 2-й секретар Центрально-Міського райкому ЛКСМУ. Після завершення «комсомольського віку» у 1960 році перейшов на роботу заступником голови артілей «Хімпром», але майже одразу ж був запрошений на «партійну роботу» – обійняв посаду інструктора організаційного відділу Криворізького міськкому Комуністичної партії України.
З 1963 по 1966 роки – секретар парткому тресту «Криворіжжитлобуд». Саме там молодий партієць ознайомився із принципами будівництва масового житла. Це згодом і відіграло величезну роль розвитку Кривого Рогу, рівних якому в 80-ті роки за темпами будівництва багатоповерхових будинків не було в усьому Радянському Союзі.
Потім було десятиліття неймовірного кар’єрного зростання. 1966-1969 — 2-й секретар Інгулецького райкому КПУ, 1969-1973 — 1-й секретар Тернівського райкому, 1973-1979 роки — 2-й секретар Криворізького міськкому Компартії України. Про це рідко згадують, але Григорій Гутовський без відриву від основної роботи отримав одразу дві вищі освіти, закінчивши Криворізькі державні педагогічні та гірничорудні інститути. Молодий партієць сумлінно складав іспити та заліки. Хоч і мав невеликі привілеї перед іншими студентами, але здавав сам.
Соціальне будівництво
1979 року Григорія Івановича обрали головою Криворізької ради та міськвиконкому. Він мав керувати містом 13 років і перетворити Кривий Ріг з промислового, але досить провінційного містечка, на потужний індустріальний центр із розвиненою інфраструктурою, гідним (за радянськими мірками) забезпеченням продуктами харчування, і неймовірними темпами будівництва.
Він втілив у життя стільки потужних проектів, скільки не зробив жоден із його попередників. Гутовський став останнім радянським мером Кривого Рогу, обирався депутатом Верховної Ради двох скликань (1981-1989), членом Президії Верховної Ради України (1981-1986).
До Кривого Рогу Гутовського за розподілом мріяли потрапити випускники практично всіх вишів СРСР. Тому що молоді спеціалісти у найкоротші терміни забезпечувалися житлом. Спочатку, ліжком у упорядкованому гуртожитку, а через півтора-три роки – окремою квартирою.
Холостякам давали однокімнатні квартири, а ті, хто встигав обзавестися сім’єю та народити дитину, одразу отримували двокімнатну квартиру. Далі працював соціальний конвеєр: з’явилися у сім’ї двоє, троє чи більше дітей – отримай трикімнатну, чотирикімнатну і навіть п’ятикімнатну квартиру в новому будинку, а свою здай тому, хто стоїть у черзі.
Відповідно, однокімнатні квартири звільнялися досить часто, і молодим фахівцям не доводилося довго чекати на отримання власного житла.
Нові житлові райони
Саме з ініціативи Григорія Гутовського було знесено більшість барачних споруд Криворіжжя, фактично з нуля створено другий комбінат великопанельного будівництва. У 80-х роках у місті щорічно вводилося в експлуатацію близько 300 000 квадратних метрів житла – більш ніж у великих обласних центрах колишнього Радянського Союзу. Сьогодні близько 400 тисяч мешканців нашого 600-тисячного міста проживає в окремих упорядкованих квартирах, збудованих колективом цього будівельного комбінату.
За Григорія Гутовського з’явилися мікрорайони 5-й Гірницький, 6-й Сонячний, Індустріальний, Макулан, мікрорайони Північного та Інгулецького ГЗК, завершувалося будівництво Зарічного. Нові багатоповерхівки виростали по всьому місту, як гриби після дощу. А так і не завершене будівництво сьоми Східних мікрорайонів наочно демонструє, які наполеонівські плани щодо розвитку міста виношував Григорій Іванович.
Розвал Радянського Союзу та дика інфляція початку 90-х зупинили бурхливе будівництво. Сьогодні ми маємо лише 1,2 та 3 мікрорайони Східні, та й то не в повній архітектурній комплектації. Багато років на 2-му Східному стояли коробки панельних багатоповерхівок, яківєе згодом відносно нещодавнобули добудовані підприємством АрселорМіттал для своїх працівників.
Канал Дніпро-Інгулець
Він був справді міцним господарником. У стилі роботи Григорія Гутовського відчувалася впевненість у собі та своїй справі, турбота про людей. На найвищих рівнях влади тодішньої системи він обстоював інтереси міста, навіть якщо вони суперечили обласним чи республіканським. 1981 року криворізького керівника обрали членом Президії Верховної Ради СРСР. І він повністю скористався своїм становищем для потреб мешканців Кривого Рогу.
Сьогодні про зруйнований Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд, що будувався під Долинською, не згадує ні керівництво міста, ні країни. А колись це був неймовірний за своїми масштабами проект Гутовського, який однозначно позитивно вплинув би на розвиток міста, знизивши екологічне навантаження на жителів південних районів Кривого Рогу.
Для повноцінної роботи КГЗКОРу була потрібна велика кількість прісної води, яку фізично не могли забезпечити Карачунівське водосховище та водоймища Кіровоградської області. Григорій Іванович разом із командою однодумців зумів «пробити» будівництво каналу Дніпро – Інгулець.
На одному із засідань Президії Верховної Ради УРСР з усією принциповістю порушило питання про зрив темпів будівництва важливого народногосподарського об’єкта, надавши конкретні пропозиції щодо прискорення введення каналу в дію. Після цього будівництво набрало обертів, а «велика вода» прийшла на підприємства та поля.
Канал, введений в дію у 1988 році, несе дніпровську воду понад 150 кілометрів з Кременчуцького до Іскрівського, а потім Карачунівського водосховища, значно знижуючи жорсткість питної води, якою користується близько 30% мешканців Кривого Рогу.
Дніпровська вода є основою потоку, який допомагає промивати русло Інгульця після щорічного скидання в нього величезної кількості високомінералізованих шахтних вод. Якби не дітище Григорія Гутовського, сьогодні русло Інгульця на південь від Кривого Рогу на десятки кілометрів являло б собою зону смерті, де через величезну кількість солей не залишилося б нічого живого.
Швидкісний трамвай та ботсад
У 1983 році було засновано Криворізький ботанічний сад – державну неприбуткову наукову установу, що перебуває у віданні Національної Академії Наук Україна, і яку з перших днів існування підтримував голова міськради Григорій Гутовський.
Сьогодні це одне з улюблених місць відпочинку криворіжців, а спеціально щорічно приїжджають на Даманський мікрорайон — саму північну частину міста тільки для того, щоб потрапити в ботсад у період цвітіння тюльпанів або бузку. Або побачити «море» справжньої степової ковили. До речі, більшість будинків «Даманського» зросла саме у роки правління Григорія Івановича.
Чимало зробив Гутовський у розвиток охорони здоров’я, оздоровлення довкілля, розширення бази соцкультпобуту. Але особливою пам’яткою для цієї великої людини став «Швидкісний трамвай» або Метротрам, як його люблять називати криворіжці.
Кривий Ріг не є обласним центром і за негласним правилом СРСР, не міг претендувати на будівництво метро. А воно місту, що бурхливо розвивалося було ох як треба. Гутовський знайшов вирішення проблеми, «пробивши» у високих кабінетах Києва та Москви дозвіл на будівництво унікального за своїм задумом виду транспорту. Адже навіть в тодішньому Дніпропетровську, тобто обласному центрі, метро ще не було.
Для вагонів звичайного трамваю він задумав побудувати окрему гілку, яка йшла б по східній околиці міста, що будується, проходячи як по відкритій місцевості, так і по спеціальних тунелях. Вже в 1986 році було відкрито першу гілку «Швидкісного трамвая» між станціями «Площа Праці» (м-н Індустріальний) та «Станція Мудрена», а сьогодні кожен охочий може за допомогою цього виду громадського транспорту дістатися з мікрорайонів Зарічних до ПівдГЗК та НКГЗК.
Аеропорт та новий храм
Саме у роки правління Григорія Гутовського у Кривому Розі з’явився міжнародний аеропорт. Замість маленьких ЯК-40, що злітали з ґрунтової злітно-посадкової смуги на Смичку, криворіжці отримали можливість літати авіатранспортом будь-якого типу до Москви, Казані, Києва, Одеси, Львова, Ленінграда, Риги, Сочі, Тюмені, Новосибірська, Чернівців, Ташкента та багатьох інших.
Пропускна спроможність нового криворізького аеропорту становила неймовірні на той час 400 пасажирів на годину. Особливо з огляду на те, що Кривий Ріг навіть не був обласним центром. Тільки в одинадцятій п’ятирічці (1981-1985 роки) аеропорт перевіз понад 488 тисяч пасажирів. 1986 року аеродром у Лозоватці отримав статус Міжнародного.
У Радянському Союзі служителів релігійного культу особливо не вшановували. Але Григорій Іванович розумів потреби та сподівання мешканців міста. Коли до нього звернулися парафіяни та мешканці Саксаганського району з проханням надати ділянку під будівництво нового храму, він дав згоду.
Землю виділили на площі 30-річчя Перемоги і тепер Кривий Ріг має чудовий Свято-Преображенський собор, усі дев’ять куполів якого буквально сяють у сонячний день. Збудований у стилі українського бароко храм має площу понад тисячу квадратних метрів і здатний одночасно вмістити до 3 тисяч осіб.
Останні роки роботи
Разом із колективом однодумців Григорій Гутовський мріяв про те, щоб Кривому Розі було надано статус міста республіканського підпорядкування. Коли цього досягти не вдалося, 1991 року він зміг вирішити питання, щоб Кривий Ріг вважався окремим рядком у бюджеті колишньої УРСР. Як ті ж Київ та Севастополь. Це могло б дати істотні переваги отримання державних субвенцій під регіональні програми. Тільки Союз незабаром розпався, а в незалежній Україні зберегти подібний статус не вдалося.
У тому ж 1991 році з подачі мера було виплачено борги по пенсії, зарплати бюджетникам. Завдяки ньому кожен третій мешканець міста зміг незначно, але покращити своє матеріальне становище. Принаймні відчути, що про нього піклуються.
1992 року у виборах мера Кривого Рогу Григорій Гутовський участі не брав. Важко сказати чому. Можливо, у той каламутний час так треба було. Він тихо передав справи своєму спадкоємцю Юрію Любоненко, а сам вирушив працювати головою Криворізького міського відділення Пенсійного фонду. Лише довго попрацювати на цій посаді не вдалося. 13 січня 1993 року Григорій Іванович помер. Серце не витримало.
2000 року Григорій Іванович Гутовський був удостоєний звання «Почесний громадянин Кривого Рогу» (посмертно). На восьму річницю смерті видатного діяча Кривого Рогу міськрада прийняла рішення удостоїти пам’ять Григорія Івановича Гутовського меморіальною дошкою. Пам’ятна дошка повішена на будинку №17 на вулиці Свято-Миколаївській (колишній вул. Леніна), де він прожив останні 20 років свого життя.
Ім’я Гутовського було присвоєно одній з вулиць мікрорайону 2-й Східний та станції швидкісного трамвая на 6-му мікрорайоні. Ось тільки у 2016 році внаслідок декомунізації вулиця стала носити ім’я В’ячеслава Чорновола, а станція стала «Сонячною». Ніхто не має нічого проти відомого українського політика, але навряд чи він зробив для Кривого Роду більше, ніж Григорій Іванович.