Кривий Ріг, розташований у самому серці України, ще до Другої світової війни зарекомендував себе як промисловий гігант. Завдяки багатющим покладам залізної руди місто стало ключовим постачальником сировини для металургії Радянського Союзу. У 1930-х роках тут сформувалася потужна інфраструктура шахт, заводів і залізниць, яка напередодні війни зробила Кривий Ріг незамінним для економіки.
Становлення промисловості міста
Історія промислового піднесення Кривого Рогу почалася в XIX столітті, коли в 1881 році французька компанія «Société Anonyme Minerais de Fer de Krivoï-Rog» розпочала видобуток залізної руди в районі Саксаганського родовища. За кілька десятиліть регіон перетворився на один із найбільших у світі центрів видобутку, а після Жовтневої революції 1917 року руда стала основою радянської індустріалізації.
У 1920-х роках у Кривому Розі діяло вже 17 шахт, а в 1930-х, із початком сталінських п’ятирічок, їхня кількість зросла до 40. У 1939 році місто видобуло 18,9 млн тонн руди — майже половину загального обсягу СРСР. Паралельно розвивалася металургія. У 1934 році запрацював Криворізький металургійний завод (нині «АрселорМіттал Кривий Ріг»), який переробляв руду в чавун і сталь. Завод оснастили доменними печами й прокатними станами, а його продукція — рейки, балки, листи — йшла на будівництво заводів, мостів і залізниць по всьому Союзу.
До 1940 року «Криворіжсталь» випускав 1,2 млн тонн сталі щороку, ставши другим за потужністю підприємством в Україні після «Запоріжсталі». Енергетику забезпечували теплові станції, а транспорт — розгалужена мережа залізниць, що з’єднувала шахти з заводом і портами Чорного моря. Тоді ж почали зводити і житлову інфраструктуру навколо заводів.
Перед війною Кривий Ріг був не лише промисловим, а й стратегічним центром. У 1940 році в місті налічувалося 197 тисяч жителів, із них понад 60% працювали на шахтах і заводах. Радянська влада розуміла значення регіону: руда й сталь із Кривого Рогу йшли на виробництво танків Т-34, гармат і літаків, які мали стати опорою сталінській державі в майбутній війні. У 1939 році почали укріплювати підприємства — будували бомбосховища, запасали сировину, навчали робітників евакуації. Але ніхто не передбачав, наскільки швидко війна дійде до міста й поставить його перед випробуванням.
Війна та початок окупації – все вивезти або підірвати
Коли 22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз, Кривий Ріг опинився в зоні особливої уваги ворога. Його промислові потужності — шахти, заводи, запаси руди — стали стратегічною ціллю для Вермахту, адже контроль над містом міг забезпечити німецьку армію металом для наступу. Але радянське командування не збиралося здавати цей ключовий осередок без бою, а криворіжці — від шахтарів до інженерів — зробили все, щоб промисловість служила і надалі тим, хто її створив, а не німцям.
Перші місяці війни стали для Кривого Рогу справжнім випробуванням. Уже в липні 1941 року німецькі війська почали наступ на південь України, і до серпня фронт наблизився до Дніпропетровської області. Кривий Ріг, розташований за 150 км від лінії зіткнення, готувався до оборони. Радянська влада ухвалила рішення евакуювати частину промислових потужностей на схід, щоб зберегти їх для війни, але часу катастрофічно бракувало.
Евакуація почалася 10 серпня 1941 року за наказом Ставки Верховного Головнокомандування. Криворізький металургійний завод отримав розпорядження демонтувати ключове обладнання — доменні печі, прокатні стани, крани — і відправити їх на Урал, до Магнітогорська й Челябінська. За два тижні робітники розібрали й вивезли понад 300 вагонів устаткування, включно з блюмінгом, електрогенераторами та заводським устаткуванням. Завдяки майже цілодобовій роботі керівництва, простих робітників та інженерів це надскладне завдання вдалося виконати майже в повній мірі.
Але не все можна було евакуювати. Більшість шахт залишилися на місці, адже їх не можна було перевезти. Радянське командування наказало знищити те, що не можна вивезти, щоб не дісталося ворогу. На початку серпня 1941 року сапери підірвали частину шахтних стволів і складів із рудою, а на «Криворіжсталі» теж все було приведено у максимально неробочий та зруйнований стан. Ці заходи завдали удару по інфраструктурі, але вберегли ресурси від використання німцями. 15 серпня 1941 року німецькі війська 1-ї танкової групи Клейста увійшли до Кривого Рогу. Місто впало після коротких, але запеклих боїв.
Окупація та евакуація
Німці намагалися відновити видобуток. Однак зруйноване обладнання та постійний саботаж не дали їм шансу чимось скористатись. Більшість ресурсів Кривбасу так і залишились незатребуваними окупантами, а той невеликий видобуток, який все ж вдалося вести, не грав серйозної ролі.
Тим часом, поки Кривий Ріг був під окупацією, евакуйоване обладнання вже працювало на сході. Магнітогорський комбінат, отримавши домни з «Криворіжсталі», у 1942 році випустив 1,5 млн тонн сталі — значна частина пішла на танки Т-34 і гармати «ЗІС-3». Криворізька руда, вивезена в серпні 1941 року, стала сировиною для Уральських заводів, які забезпечували фронт бронею й боєприпасами. Так, навіть будучи окупованим, Кривий Ріг продовжував служити армії, а його промисловість стала свого роду теж зброєю.
22 лютого 1944 року Кривий Ріг знову став радянським. Після двох з половиною років окупації місто повернула 17-а армія 3-го Українського фронту в ході Криворізько-Нікопольської операції. Але радість визволення затьмарила картина руїн: шахти затоплені, заводи розграбовані, залізниці зруйновані. Проте війна ще тривала, і Червона армія потребувала сталі й руди для наступу на Захід. Кривий Ріг, попри всі втрати, зібрав сили й кинув свою промисловість на службу фронту, демонструючи вражаючу стійкість у відбудові.
Стан міста після окупації був катастрофічним. За даними радянських звітів, після німецького відступу було підірвано 70% шахтних стволів, а «Криворіжсталь» була фактично недієздатна. Залізничні вузли, як-от станція Кривий Ріг-Головний, лежали в руїнах після бомбардувань і диверсій. Населення скоротилося вдвічі — із 197 тисяч у 1940 році до 90 тисяч у 1944-му через евакуацію, депортації й загибель. Але вже в березні 1944 року міська влада отримала наказ від Ставки: відновити видобуток руди й виробництво сталі за будь-яку ціну.
Повільна відбудова і проблеми
Відбудова почалася миттєво. У перші тижні після визволення до Кривого Рогу направили 5 тисяч робітників із сусідніх областей і 2 тисячі військовополонених для розчищення завалів. Шахти доводилось відновлювати в ручному режиму, працювали звичайними ручними насосами щоб відкачати воду. Зрештою вже у 1945 перші шахти почали давати продукцію.
«Криворіжсталь» відроджувалася повільніше. Однією з перших було відновлено кисневу станцію, ковальські, фасонно-ливарні та ремонтні цехи металургійного заводу. Доменну піч №1 відновили лише 1949 року. Тому в перший час на заводі виробляли різноманітні кріплення, посуду, інструменти та навіть праски. Також на інших підприємствах міста виконували дрібні ремонтні роботи з військовою технікою.
До травня 1945 року, коли війна закінчилася, Кривий Ріг повернувся до життя. Шахти працювали на 15% від довоєнної потужності, заводи — на 10%, але місто вистояло. Його промисловість не лише пережила окупацію, а й стала тиловим героєм, що забезпечував армію до останнього дня війни. Попереду чекала повоєнна відбудова, яка підняла Кривий Ріг до нових висот.
Сучасна війна і промисловість Кривого Рогу
Перенесемось на кілька десятиліть вперед, до сучасної повномасштабної війни з Росією. У перші тижні вторгнення промисловість Кривого Рогу зіткнулася з серйозними викликами. Логістика порушилася через блокаду портів і обстріли залізничних вузлів, а експорт, який становив до 70% доходів металургійних підприємств, скоротився до 30% від довоєнного рівня. За даними Української спілки промисловців і підприємців, у березні 2022 року понад 40% місцевих заводів призупинили роботу через безпекові ризики й брак обігових коштів. Але вже навесні місто почало адаптуватися: промисловість переключилася на внутрішні потреби, зокрема на забезпечення фронту.
Криворізька руда й сталь стали критичними для виробництва броні, боєприпасів і ремонту техніки. Наприклад, «АрселорМіттал» у квітні 2022 року переорієнтував частину прокату на виготовлення бронеплит для бронежилетів і укріплень. За оцінками місцевої влади, у 2022 році завод поставив близько 10 тисяч тонн металу для потреб Збройних сил України. Шахти, попри зупинку частини потужностей, продовжували видобувати руду для металургійних заводів, де її переробляли в продукцію для фронту, зокрема і для частин з самого Кривого Рогу.
Кривий Ріг також став логістичним хабом. Залізнична мережа, що з’єднує місто з іншими регіонами, використовувалася для транспортування сировини й готової продукції на захід України та до прифронтових зон. У 2022 році, за даними «Укрзалізниці», через станцію Кривий Ріг-Головний щомісяця проходило до 500 вантажних вагонів із рудою й металом для військових потреб. Так промисловий потенціал міста, який колись годував економіку мирного часу, став основою для виживання й боротьби в умовах війни.