Сьогодні всі криворіжці знають цю назву, і вона їм набагато ближче ніж якесь номерне військове містечко. Однак якщо ви спитате чому цей район називається саме так, багато хто може почати розказувати що так колись звали козака, який колись жив на цьому місці, або що це прізвище якогось радянського військового. Однак істиною не є ні перша, ні друга версіх. А щоб розібратись у правді повернемость на кількадесят років назад.
Прощавай, Німеччино і до чого тут Кривий Ріг
Наприкінці 1980-х років поступово розпочався вивід радянських військ з території Східної Німеччини. Спочатку це робилось внаслідок нової політики керівництва СРСР, яке взяло курс на скорочення збройних сил взагалі і іноземних контингентів в особливості. Це було спричинено масштабною економічною кризою, яка на той час охопила країну. Прогодувати такого монстра, як ЗС СРСР, було вже досить проблематично.
Але скоро відбулись нові події, якіз начно пришвидшили темпи знаходження радянських підрозділів на території Німеччини. 12 вересня 1990 року міністри закордонних справ шести держав (ФРН, НДР, США, Франція, Великобританія та СРСР) підписали договір про об’єднання двох німецьких республік. Простіше кажучи, ФРН поглинала НДР. У цьому документі перебування радянських військ у Східній Німеччині було названо тимчасовим. Москва взяла на себе зобов’язання вивести їх повністю остаточно 1994 року.
Частину військ вивозили залізницею, але основне навантаження лягло на морський транспорт через порти Ростока та Рюгена. Та ще був змішаний сухопутно-морський спосіб перекидання військ — поромами від німецького порту Мукран до Клайпеди і далі самохід через Литву. Проблеми логістики були далеко не єдиними під час проведення такої масштабної операції. Людей треба було забезпечити на Батьківщині житлом. Спочатку війська планували виводити у міру того, як для них буде збудовано будинки.
Але житлова проблема посилювалася ще й тим, що передислокація військ збіглася з розвалом Радянського Союзу. Будівництво розпочинали у західних районах тоді ще єдиної країни. А завершували його, коли країни Балтії, Україна та Білорусь стали незалежними державами. І кого заселяти у збудовані будинки – вирішувало вже керівництво цих республік. Однією з таких частин, які виводили на територію СРСР, була 7-а гвардійська танкова дивізія. Її швиденько розформували, але саме під її вивід у Кривому Розі запланували зведення нових будинків.
Австрійська фірма
Після об’єднання Німеччини на східних землях був певний попит на будівельні проекти. Саме це зацікавило Олександра Макулана, який вже мав свій бізнес в цій сфері. Він вирішив, що час розпочати експансію на «нові території», і корпорація Maculan Holding AG почала масово скуповувати різноманітні будівельні фірми по східній Німеччині, одночасно подаючись чи не на всі будівельні проекти в цих регіонах. Така агресивна бізнес-політика швидко привела до зліту нового гравця на будівельному ринку.
Однак лише Німеччиною бізнес-апетити компанії Макулан не обмежувались. Скориставшись потребами реструктуризації військової інфраструктури, Maculan Holding AG брала участь у масштабних проєктах, пов’язаних із будівництвом та реконструкцією об’єктів для розміщення військових частин, що виводилися з Німеччини. На території СРСР Maculan Holding AG зосередилася на зведенні житлових будинків, адміністративних будівель, шкіл та інших важливих соціальних споруд для військових містечок, що мали забезпечити комфортне розміщення сімей особового складу передислокованих частин. Ці проєкти фінансувалися німецьким федеральним урядом за рахунок міжнародних угод і радянських державних замовлень.
Новий район
Зокрема, міністерство оборони СРСР замовило у цієї фірми зведення нового житлового району і в Кривому Розі. Роботи було розпочато у 1990 році і завершено у листопаді 1992, тобто вже у незалежній Україні. Основним підрядником по факту були українські фірми, а австрійці з Макулана здебільшого здійснювали технічний нагляд та контроль невеликою групою спеціалістів. Також були групи тут і німці і словаки, але основним контингентом будівельників звісно були українці.
Окрім житлових будинків, зводилась і інша соціальна інфраструктура. Наприклад, з’явився готель «Братислава», в зведенні якого зокрема і приймали участь словацькі спеціалісти, через що він і отримав таку назву. Також з’явились школа, універсам та районна поліклініка. Тоді все це з’явилось не в останньому через вплив мера міста Гутовського.
Оскільки новий район зводився поряд з житловим масивом, що мав назву Всебратське, то отримав назву Всебратське-2. Також має назву 35 військове містечко. Однак всі його називають Макуланом по назві фірми, яка займалась колись зведенням будівель. Сьогодні цей район доволі сумно виглядає, оскільки поряд розташована військова частина, яку часто атакують росіяни. На початку повномасштабної війни навіть довелось евакуйовувати мешканців через небезпеку. Але і сьогодні тут живуть люди, ба більше — навіть планується капітально ремонтувати деякі будівлі, наприклад місцеву школу.