До підриву Каховської ГЕС близько 70% водопостачання Кривого Рогу залежало від Каховського водосховища через Південне водосховище. Ця водойма забезпечувала питною водою не лише місто, а й прилеглі громади, а також промислові підприємства, такі як «Криворіжсталь». Після підриву греблі рівень води у водосховищі почав стрімко спадати, і вже 8 червня 2023 року водозабір для Південного водосховища став неможливим. За словами начальника міської військової адміністрації Олександра Вілкула, без економії води через місяць 70% міста могло залишитися без водопостачання.
Катастрофа мала ширші наслідки: зневоднення призвело до екологічних та економічних втрат, адже тепер зрошувати землі фермери більше не могли, а дохла риба окрім того що загинула сама по собі, стала причиною поширення різноманітних інфекційних хвороб.
Будівництво нового водогону щоб запобігти гуманітарній катастрофі
У Криворізькому районі від падіння рівня води постраждали 15 територіальних громад, включно з Широківською, де перебої з водою почалися вже через тиждень після підриву. Тимчасові заходи, такі як перенаправлення води з річок Саксагань та Інгулець, дозволили уникнути повної гуманітарної катастрофи, але якість води залишалася незадовільною — іржава, каламутна, з неприємним запахом.
Будівництво магістрального водогону Інгулець — Південне водосховище було єдиною дієвою відповіддю на критичну ситуацію. Проєкт, розпочатий у липні 2023 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №566, мав на меті відновити централізоване водопостачання для понад 1,5 мільйона мешканців Криворіжжя. Водогін, що складається з чотирьох окремих труб діаметром 1200 та 1000 мм, здатен перекачувати 400 тисяч кубічних метрів води на добу — саме цей обсяг необхідний для повного забезпечення регіону та міста.
Роботи велися цілодобово: у три зміни працювали понад 1000 людей і близько 500 одиниць техніки. Першу нитку запустили вже у серпні 2023 року, що дозволило подавати 100 тисяч кубометрів води на добу, а другу — у травні 2024 року. Повний запуск водотоку по всіх чотирьох трубах відбувся 12 серпня 2024 року, що стало рекордним терміном — 11 місяців від початку будівництва. За словами Олександра Коломійцева, керівника служби відновлення та розвитку інфраструктури Дніпропетровської області, цей проєкт є найбільшим інфраструктурним досягненням України за роки незалежності.
Необхідність водогону була зумовлена не лише втратою Каховського водосховища, а й потребою у стабільному джерелі води в умовах війни та екологічної кризи. Як вихід, було вирішено побудувати новий водогін, який зміг би дати воду у Південне водосховище. Проте на доставці води проблеми криворіжців не закінчилися, адже її очищення та розподіл у домівки залишаються завданням місцевих водоканалів, зокрема КП «Кривбасводоканал».
Поточна ситуація: вода є, але проблеми залишаються
Станом на квітень 2025 року магістральний водогін працює на повну потужність, номінально забезпечуючи Південне водосховище необхідним обсягом води. Проте мешканці Кривого Рогу та прилеглих громад, таких як Широківська, продовжують скаржитися на якість води. «Вода є, але вона іржава та каламутна», — типова скарга, яку чують всі, хто питає криворіжців про воду. У Широкому, наприклад, люди воду з крана лише як технічну, а для пиття купують бутильовану або набирають очищену воду в свої ємності у єдиній «безкоштовній» точці за ціною 2,50 грн за літр.
Проблеми з якістю води частково пояснюються зношеністю внутрішніх мереж, які не ремонтувались роками. У Кривому Розі після запуску водогону почастішали пориви труб, які не витримують нового, більш серйозного тиску в мережі. У Широківській громаді ситуація краща завдяки меншій кількості поривів, адже тут труби більш ніж 60-річної давності замінили завдяки допомозі іноземних спонсорів. Проте навіть тут перебої з електропостачанням і прориви (які все ж трапляються) призводять до проблем з водопостачанням.
За очищення води відповідає КП «Кривбасводоканал», яке запевняє, що вода відповідає санітарним нормам. Однак довіра до цих заяв така собі. У серпні 2024 року громадська організація «Досить труїти Кривий Ріг» провела незалежний тест. Лише одна проба води з Центрально-Міського району відповідала базовим критеріям, але й вона не дотягувала до стандартів ВООЗ за вмістом кальцію, магнію та солей. У Довгинцівському й Тернівському районах солевмісткість сягала рекордних 1220 мг/л при нормі 1000 мг/л.
Вода, яку не хочеться пити
Лише одна проба з Центрально-Міського району відповідала санітарно-гігієнічним критеріям, але навіть вона не відповідала стандартам ВООЗ за вмістом кальцію, магнію та солевмісткістю. У Довгинцівському та Тернівському районах солевмісткість сягала 1220 мг/л при нормі 1000 мг/л, що свідчить про серйозне перевищення допустимих показників.
Попри труднощі, є й позитивні зрушення. Порівняно з 2023 роком якість води дещо покращилася, зокрема за рівнем солевмісткості. У Широківській громаді, наприклад, у місцевому ліцеї встановили систему осмосу, а в селищі запрацювала водоочисна станція. Керівник КП «Широке» Володимир Шишка переконаний, що з часом вода стане стабільно кращою.
Екологічний бік питання також викликає тривогу. Інгулець, який тепер живить водогін, потерпає від промислових стоків, зокрема від Інгулецького ГЗК. Водоочисні споруди мають справлятися із забрудненням, але їхня робота залежить від технічного стану, який у воєнний час важко підтримувати.
Будівництво водогону стало справжнім порятунком для Кривого Рогу, відвернувши загрозу гуманітарної катастрофи. Проте попереду ще багато роботи. Зношені мережі, недостатня якість роботи водоканалу й екологічні виклики вимагають більш грунтовного підходу й значних інвестицій. Поки що криворіжці змушені покладатися на ерзац-рішення — свердловини, фільтри чи бутильовану воду. Водна криза ще не завершена, але новий водогін довів: навіть у такі жахливі часи все ж можна знайти вихід.