За час німецької окупації Кривий Ріг зазнав багато лиха: були вбиті тисячі мешканців міста різних національностей, майже припинили роботу заводи та шахти, було знищено сотні будинків та адміністративних будівель. Але попри це життя в місті продовжувалось.
Створення громадської адміністрації міста
Німці ввійшли у Кривий Ріг 14 серпня 1941 року і майже відразу в місті були створені німецькі органи управління. Восени 1941 року влада належала 538 польовій комендатурі яку очолював майор Реглер. Військова влада в українських містах зазвичай діяла лише в перші місяці окупації, та в подальшому не могла забезпечити повноцінне управління. Тому 15 листопада 1941 року на території рейхскомісаріату «Україна» поряд з військовим вводиться окупаційне (німецьке) цивільне управління. В Кривому Розі представниками такого інституту влади були штадткомісаріати на чолі яких стояли: Дюшон (лютий 1942 – січень 1943), Шейндат (квітень 1942 – червень 1942 ), Книттен (лютий–квітень 1943), Фаубель (травень–липень 1943), Куріо (серпень 1943 – лютий 1944).
Паралельно йшло формування й місцевих органів влади, а точніше – міської управи. Сьогодні відомо, що така в Кривому Розі протягом 1941 року була під контролем представників ОУН(Б). Першим бургомістром Кривого Рогу був Сергій Шерстюк . Під його керівництвом міська управа та оунівське підпілля розгорнуло найбільш активну діяльність.
Арешт С. Шерстюка в грудні 1941 року став сигналом для зміни складу міської управи. Так, взимку 1942 року Криворізьким бургомістром став О. Бусурманов, а секретарем – В. Мариненко (в 1943 році він буде очолювати міську управу), завідувачем міського відділу фінансів став Фесенко, головним бухгалтером міського господарства був призначений Борщ, завідувачем відділом народної освіти О. Зеленський (пізніше відділ народної освіти очолив М. Свириденко), головою сільської управи Криворіжжя став Ю. Єфременко. Ось саме в такий спосіб, протягом 1942 та 1943 років міську управу було позбавлено націоналістичного впливу, вона втрачає елемент самостійності і поступово стає виразно допоміжним органом німецької адміністрації.
Новий погляд нацистської адміністрації
У ході війни, особливо після провалу «бліцкригу», нацистські погляди щодо економічної експлуатації України зазнали певної трансформації: від орієнтації на використання виключно трудових ресурсів, продовольства, сировини, до збереження важкої та машинобудівної індустрії, деяких галузей харчової та легкої промисловості, транспорту і комунікацій. Цього вимагали потреби продовження війни. З іншого боку, необхідно було забезпечити певну лояльність з боку робітників та селян, директорів підприємств, інженерно-технічних працівників та фахівців аграрної сфери тощо.
Саме на лояльність населення в обмін на збереження певних соціальних гарантій, заробітної платні, продовольчого забезпечення, медичного обслуговування тощо розраховували окупанти. Для налагодження життя в місті німецькій владі та українській місцевій адміністрації необхідно було вирішити ряд нагальних проблем: стабілізувати ціни на продукти харчування; забезпечити населення робочими місцями; вирішити земельне питання; налагодити житлово-побутові умови; підтримувати в належному стані комунікації та громадські об’єкти міста; налагодити культурно-просвітнє життя в Кривому Розі тощо. Нова влада почала вирішувати ці проблеми поступово.
Ціни на ринку, зарплати та плата за житло
Вже 5 вересня 1941 року польовий комендант м. Кривого Рогу майор Реглер видав наказ про встановлення межі найвищих цін на продукти харчування, які не можна було перевищувати. В більшості своїй нові ціни повинні були відповідати довоєнним.
Приміром 1 кг свинини 1 ґатунку мав коштувати 16.50 крб.; 1 кг сала – 22-24 крб.; 1 кг пшеничної муки від 1.65 до 4.10 крб.; фрукти – в середньому 2-3 крб. за кілограм тощо. Так само директивно німецька влада намагалась регулювати ціни і на інші види продукції. Так, скажімо розпорядженням від 28 червня 1942 року встановлювались граничні ціни для виробників взуття. Приміром, нові биті чоботи подвійно прошиті повинні були коштувати 90 крб.; валянки – 75 крб.; напівчеревики чоловічі подвійно прошиті 80 крб.; а жіночі – 75 крб.
Але нормативне регулювання цін не могло стримати інфляцію, а особливо в роки війни. Тому багато підприємців міста в роки окупації змушені були продавати продукцію по вищім цінам ніж пропонувалось.
Не дивлячись на всі заборони та залякування, стабілізувати ситуацію з продуктами харчування та товарами широкого вжитку не вдалось . Про це свідчить той факт, що в місті починає запроваджуватись карткова система. Продуктові картки мали право отримувати працівники підприємств, установ, організацій та держгоспів міста, а також тимчасові робітники та робітники інших об’єднань, які мали ліцензії затверджені міським комісаром (працівники театру, хорової капели, капели бандуристів тощо).
Нерівні зарплати
Година праці для некваліфікованих працівників та практикантів становила від 0.70 крб. до 1 крб; для кваліфікованих працівників – від 1.40 крб до 1.70 крб; для майстрів – 2.50 крб34. Отже, оплата праці працівників залежала від їх кваліфікації та від віку. Великий вплив на рівень заробітної плати мало
походження людини. Приміром, фольксдойчі (етнічні німці) отримували більшу заробітну платну та
інші пільги.
Інший рівень заробітної платні був у керівництва міської та районної допоміжних управ. Так, голова Криворізької районної управи отримав за жовтень 1941 року 2000 крб. заробітної платні, секретар управи І. Шайда – 1400 крб., керуючий справами Г. Волков – 1400 крб. А найменшою була зарплатня у діловода, який у цьому ж місяці отримав лише 200 крб. Отже, ступінь відповідальності та посада теж впливали на рівень зарплати громадян. Але в тоталітарних суспільствах, якими без сумніву були і німецький Рейх, і Радянський Союз зайнята посада свідчила про певний ступінь лояльності особи до влади.
Як платили за комунальні послуги
Вже у вересні 1941 року почали створювати будинкоуправи, однією з провідних задач керівництва яких було
нарахування та стягнення квартирної платні з мешканців будинків, які відносились до їх юрисдикції. Згідно кошторису, наприклад, будинкоуправи №10 за вересень-грудень 1941 року амортизація будинків в місяць коштувала 2000 крб.; поточний ремонт будинків – 750 крб., вивіз сміття – 750 крб. Ці послуги розраховувались на кожного мешканця будинку і оплачувались у якості комунальних платежів.
Але для різних категорій мешканців тарифи обраховувались по-різному. Так, в лютому 1942 року начальник житлового відділу Міської управи Гойман розіслав всім будинкоуправам розпорядження про те, що з родин у яких батьки, або утримувачі завербовані на роботу до Німеччини припинити стягнення квартирної платні. З таких родин квартирна платня мала стягуватись за окремими ставками. У мінімальному розмірі квартирна платня стягувалась з фольксдойче і зовсім не платили за квартиру німці.
До вартості комунальних послуг, наприклад, належали оплата за спожиту воду та електроенергію. Собівартість води в місяць складала від 0.80 крб. до 2.40 крб. в залежності від спожитих обсягів. Інша річ, що якість води, яку отримували мешканці, в більшості не відповідала санітарним нормам. Врешті це змушені були визнати і очільники міста. 12 березня 1942 року в газеті «Дзвін» з’явилось оголошення в якому населення закликали перед вживанням обов’язково кип’ятити воду.
Складніше було з електроенергією. Протягом окупації в місті постійно відчувався брак електрики. Вже 14 листопада 1941 року виходить розпорядження польового коменданта м. Кривого Рогу про обмеження користування електрострумом. Під цю заборону підпадало: користування електричним опаленням та електричними приладами; світлова реклама, а також вивіски над крамницями. Крім цього, пропонувалось довести до мінімуму освітлення приміщень: в одному приміщенні дозволялось користуватись лише однією лампою. Далі більше – з 1 серпня 1942 року по всій окрузі Дніпропетровськ за безправне користування струмом
призначався штраф в десятикратному розмірі.
Приватний сектор: гігієна, розваги та інше
в роки окупації міста формувався приватний сектор, до якого належали чисельні дрібні стаціонарні та пересувні торгівельні об’єкти, заклади громадського харчування,їдальні, кафе, ресторани, пивниці, закусочні тощо. Частина приватників не реєструвалась і діяла нелегально або напівлегально.
Так, в листопаді 1941 року на вул. Першотравневій знаходилась лазня, якою можна було користуватись цивільному населенню кожної середи, а військовим в цей день було заборонено її відвідувати. Крім того на вул. Поштовій знаходилась перукарня майстра Н. Тертишника. А в 1943 році на вулиці Глинки громадянкою Старніковою приймалась білизна від військового та цивільного місцевого населення для прання та прасування.
В сфері розваг міста, крім місцевого театру ім. Котляревського, на січень 1943 ріку працювало 19 кінотеатрів32, а також казино пані Дідріх на вул. Парадній 33. Отже, в Кривому Розі в роки окупації функціонували різні види підприємств, які давали змогу виживати певним прошаркам місцевого населення.
Що ж до гігієни, то взагалі, німецька адміністрація дуже прискіпливо ставилася до санітарно-гігієнічного стану міста. Так, 16 вересня 1942 року в газеті «Дзвін» з’явилось звернення в якому мешканців міста закликали слідкувати за чистотою вбиралень, щоб зменшити ризик спалаху епідемій56. З цією ж метою, у червні 1942
року було видане розпорядження яким заборонялося у військовий час перевозити тіла померлих з однієї місцевості в іншу. Але це було пов’язано зовсім не турботою про криворіжців, а з бажанням убезпечити німецьку армію від спалахів інфекційних захворювань.