«Тормозок» – це слово, що гріє душу кожного криворіжця, наче теплий пиріжок у шахтарській торбинці. Так у Кривому Розі називають перекус, який беруть із собою на роботу – чи то в шахту, чи на завод. Для місцевих це не просто їжа, а частина побуту, традиція, що пахне домашнім хлібом і гудить шахтним пилом. Та коли це слово чують мешканці міст, де ніколи не було підприємств чи шахт, очі округлюються від подиву: «Тормозок? Що це таке?»
Іноді самозвані лексикологи з інших міст переконують нас, що все просто – «тормозити», тобто пригальмувати посеред робочого дня, щоб перекусити. Але історія цього слова, як і сам Кривий Ріг, глибша, ніж здається на перший погляд. Вона тягнеться від англійських термосів XIX століття до криворізьких шахт 1930-х, від гарячої юшки до сторінок старих газет. Звідки ж узявся «тормозок»? Давайте розберемося, занурившись у шахтарський світ Кривбасу.
Від «термоска» до «тормозка», або до чого тут англійці
Усе почалося не в Кривому Розі, а на вугільних шахтах Донбасу наприкінці XIX століття, коли британські інженери на чолі з Джоном Юзом налагоджували видобуток вугілля. Англійці привезли із собою не лише технології, а й турботу про робітників: шахтарям почали видавати гарячу їжу в термосах – зручних металевих посудинах, що зберігали тепло. Для британців це був просто «thermos», але робочий люд швидко перекроїв слово на свій лад – спершу в «термосок», а згодом у «термозок». Звучало по-нашому, з м’яким відтінком теплоти й простоти.
Ця традиція перекочувала в Кривий Ріг разом із розвитком шахтного промислу. У Кривбасі, де залізна руда стала золотою жилою регіону, слово «термозок» прижилося в лексиконі шахтарів. Перші згадки про нього з’являються в місцевих газетах 1930-х років – наприклад, у «Скрепері», рудничному виданні Жовтневого рудника. У номері від 28 липня 1932 року читаємо: «Підземні робітники одержують особисте харчування «термозок» одержують додатково 450-480 калор». Можливо, це була друкарська помилка, але дослідники, як-от криворізька журналістка Ольга Гончар-Хвостова, побачили тут натяк на первісне значення: не «тормоз», а «термо» – теплий перекус, що зігріває в холодних надрах шахт.
Перші термозки криворіжців
А як виглядали ці «термозки»? Уявіть собі металеві термоси – міцні, трохи потерті, із лудженими нутрощами, щоб їжа не псувалася. У тій же газеті «Скрепер» за лютий 1932 року лікар Трахтенберг скаржився: «До цього часу адміністрація не спромоглася налагодити акуратну полуду термосів, щоб їжа в них не прокисала, не дивлячись на те, що олово дістали». Лудіння – це старовинний процес покриття металу оловом, щоб захистити його від корозії.
Чавунні чи мідні посудини протравляли кислотою, прогрівали, натирали нашатирним спиртом, а потім заливали розплавленим оловом і розтирали – справжнє ремесло, що потребувало вправності. Такі термоси були не просто посудом – вони були рятівниками шахтарів, адже зберігали тепло юшки чи каші до 6–7 годин у вологій і холодній шахті.
Фото криворізьких термосів 1930-х знайти важко, але схожі екземпляри збереглися в оголошеннях із Донбасу: алюмінієві колби, міцні корпуси, іноді з написами на кшталт «1 страва». Шахтарі згадують, що обідали з них одразу після спуску – так і сил більше, і пил ще не встигав осісти на руках. Після зміни термоси повертали в буфет, де їх мили, обробляли й готували до нового циклу. Це був цілий ритуал, що поєднував побут і працю в суворих умовах Кривбасу.
Фабрики-кухні, або де наповнювали шахтарські «тормозки»
«Тормозок» не з’явився б без фабрик-кухонь – величезних їдалень, що стали символом радянської індустріалізації. У Кривому Розі першу таку кухню збудували на Жовтневому руднику. Роботи почалися в 1929 році, кошторис склав 340 тисяч рублів, а в квітні 1931-го фабрика запрацювала. Газета «Скрепер» у вересні того ж року писала: «Фабрика-кухня має 11 розпредів і обслуговує 3500 чоловік», хоча могла видавати до 35 тисяч страв на день. Фактично ж готували 13–14 тисяч – частина йшла на шахтні розподільники, частина – до їдалень при фабрично-заводських семирічках (ФЗС), де навчали молодь робітничим професіям.
Ці фабрики були справжніми промисловими кухлями: двоповерхові будівлі в стилі конструктивізму, з величезними казанами, промисловими витяжками й кухарями в білих халатах. У випуску «Скрепера» від 5 травня 1931 року надрукували фото внутрішнього облаштування: казани з кріпленнями, рукави витяжок, кілька кухарів у спецодязі – ідилічна картинка соціалістичного прогресу.
Та вже за рік, у лютому 1932-го, бригада журналістів Шепрут і Володарський скаржилася: «Механізація знеособлена – із всіх машин працює одна, а решта стоять без діла». Антисанітарія й погана якість страв стали притчею во язицех – про це писали робкорівські замітки в газетах аж до 1941 року, коли в Кривбасі діяло вже 13 фабрик-кухонь.
На Жовтневому руднику до 7 листопада 1932 року, крім фабрики-кухні, працювали хлібозавод, чотири їдальні, п’ять шахтних розподільників і дві їдальні при ФЗС. Чому кількість розподільників зменшилася з 11 до 5 – загадка, яку газети не пояснюють. Краєзнавець Олексій Книга припускає, що будівля першої фабрики-кухні стояла там, де нині відвали кар’єру Центрального ГЗК, неподалік станції Вечірній Кут. Загалом, на якість харчування тут багато разів скаржились, як і згодом, вже у післявоєнні часи. Як це було — наприклад, можете почитати тут.
Як «термозок» став «тормозком»
З часом слово «термозок» еволюціонувало. У шахтарському побуті Кривбасу гаряча їжа в термосах стала невід’ємною частиною робочого дня, але незвичне «термо» поступово спростилося до знайомого «тормозок». Можливо, це вплив народної етимології: шахтарі пов’язали його з «тормозити» – зупинятися, перепочити, поїсти. А може, просто мовна гра, що відобразила криворізький шахтарський характер – практичний і трохи іронічний.
У кожному разі, до середини XX століття «тормозок» утратив свій «термальний» відтінок і став означати будь-який перекус – від гарячої юшки в термосі до бутерброда, загорнутого в газету. Цей термін вживають, як ми знаємо, і досі, хоча ніхто вже не носить їжу ані в термосах, ані в газеті. Згодом поняття поширилось і на чай та каву, які теж давали шахтарям у спеціальних флягах, схожих на армійські.
Сьогодні в Кривому Розі «тормозок» – це більше, ніж їжа. Це символ шахтарської солідарності, домашнього тепла й працьовитості. У Кривбасі ж «тормозок» став ширшим поняттям – від шахтних глибин до заводських цехів, від термосів до пластикових контейнерів які сьогодні люди беруть з собою на роботу. Доречі, якщо маєте фото старого шахтарського термоса – поділіться, адже це не просто посуд, а частинка нашої спадщини.