Це одна з найглибших шахт в Україні, і одна з найвищих у Кривому Розі. Сьогодні ми трохи пригадаємо її історію та різноманітні цікаві факти, а також згадаємо її першу назву та розповсюджений міф про шахту, який живе і досі.
Поява шахти
Розробки на цьому рудному полі вели ще з 1886 року, тоді це був рудник Юлії Шмакової. Однак справжню свою історію шахта веде з 1971 року. Цю споруду спроектували в об’єднанні «Кривбаспроект», а ввели в експлуатацію 1971 року.
Шахта «Криворізька» (колишня назва — «Родіна») введена в експлуатацію в липні 1972 року. Розробка цього рудного поля (територія колишнього рудника Юлії Шмакової) розпочалась у 1886 році. Сьогодні шахта «Криворізька» є найглибшою залізорудною шахтою Європи.
До 1 жовтня 1989 року шахта входила до складу рудоуправління імені Карла Лібкнехта, а згодом стала частиною виробничого об’єднання «Кривбасруда», яке забезпечувало близько 60% потреб колишнього СРСР у залізній руді. Зараз шахта є частиною ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат».
Проєктна потужність шахти становить 2,6 мільйона тонн багатої руди на рік. Видобуток ведеться на глибині 1315 метрів, а ствол шахти вже поглиблено до 1570 метрів. Тривають роботи з підготовки видобутку на горизонтах 1390 і 1465 метрів. Геологи виявили запаси залізної руди на глибині понад 1,8 кілометра. Шахта оснащується сучасним обладнанням від провідних світових виробників, зокрема високопродуктивним шведським гірничопрохідницьким комплексом. Середній річний видобуток залізної руди становить близько 1,75 мільйона тонн з вмістом заліза 59,50%.
Шахта «Криворізька» є однією з найпотужніших у Кривому Розі завдяки значним запасам товарної руди та високому вмісту заліза. Балансові запаси руди до глибини 1765 метрів становлять 148,1 мільйона тонн з вмістом заліза 56,96%. Окрім заліза, залізорудна сировина шахти завжди приваблювала західних покупців вмістом іридію, осмію, вольфраму, молібдену, платини, золота та 59 радіоактивних елементів. Загальна вартість цих елементів перевищує вартість товарної залізної руди у 25-75 разів.
Цікаві факти та легенда
Журнали «The Telegraph» та «NewYorker» не називали цю шахту залізорудною шахтою, а підкреслюють, що з її сировини видобувають близько 12 рідкісних елементів. Зокрема, вміст платини в сировині складає близько 12 грамів на тонну, що є дуже високим показником навіть для платинових підприємств.
Існує легенда, що колись шахту хотіли викупити іноземні інвестори через значний процент золота в її руді. Нібито, він був якимось аномальним. Однак саме з цієї причини у продажу і було відмовлено. Насправді ж, перевірка показала, що хоч дорогоцінні метали і присутні в руді, однак вміст їх далекий від промислових масштабів, тому тут доцільніше видобувати саме руду, а не золото чи платину.
Шахта як Тауер
На початок 1980-х років Кривий Ріг уже розкинувся завдовжки більш як на сотню кілометрів. Це визначалося багатьма чинниками, але передусім — місцями покладів з корисними копалинами. За такого лінійного планування створити цікаві та помітні символи міста було завданням проблематичним. Забудова міста на той час була переважно 1-3 поверховою (30%) та 5-6 поверховою (60%). На багатоповерхівки відходили 10%, при цьому будівель вище 9 поверхів було всього лише чотири.
Тому архітектори вирішили звернути увагу на об’єкти промислового характеру. Вони вже за фактом розташовувалися у житловій забудові. Виникла ідея краще «вписати» їх у проектований образ міста, щоб створити хоч і вельми специфічний, але відмінний від інших цілісний образ Кривого Рогу.
Розташовуючись на високих позначках рельєфу, конструкції надземної частини шахти домінували над навколишньою місцевістю та заплавою річки Саксагань. Крім того, вийшло так, що вона якимось чином навіть «вписалася» у міський краєвид. Саме тому і виникла теорія про її використання як міський символ. Навіть невиразність самої споруди не мала відігравати великої ролі.
За словами тодішнього головного архітектора Гаврилова, шахта могла б відігравати у Кривому Розі ту саму роль, що й Тауер у Лондоні або будівля Адміралтейства в Ленінграді. Досягти цього можна було з її головного становища біля. Будівля надземної частини шахти добре проглядалася з усіх боків. Її було видно і з магістралей, і з проспектів. Загалом на початку 1980-х років перспективний радіус гарного огляду навколо шахти становив до 10 кілометрів.
Втім, все це так і залишилось лише в планах. Дуже скоро нові будівлі перекрили вид на копер шахти. Задуми по його переобладнанню та зміні зовнішнього вигляду так і залишились фантазією головного архітектора міста.