Сто десять років зі скальпелем в руках — стільки зараховано до трудового стажу кандидата медичних наук Лук’яненко Марії Семенівни. І це ніяка не помилка, бо лікарям, які працюють з хворими на туберкульоз зараховується подвійний стаж. Але і просто відпрацьованих 55 років на одному місці досить декому на ціле життя.
Дитинство і шлях до медицини
Народилась М.С. Лук’яненко в с. Скелеватка (під Кривим Рогом) 2 серпня 1931 року в сім’ї звичайних селян. У 1939 р. разом з батьками та молодшим братом переїхали до Кривого Рогу і оселились у с. Соколовка (сучасний мікрорайон «Зарічний»), навчалась до війни у школі No35, встигла закінчити два класи.
Спогади цієї жінки про війну – неоціненне джерело інформації про те, як кожного дня простій людині треба було виживати в роки війни. Особливо цікаво, що це погляд на війну очима дитини — маленької дівчинки, якій врізались в пам’ять окремі епізоди її важкого дитинства. «Харчувались ми під час окупації травою, обрізками з кухні німців, з річки виловлювали молюсків і ракушки. Якимось чудом вижила корова, яка була пропала, а потім повернулась і було молоко! Війна назавжди залишилась страшним спогадом мого короткого дитинства».
Не менш цікавою є і подальша біографія М.С.Лук’яненко, яка була на передовій медицини, закладала основи лікування сідеросілікотуберкульозу на Криворіжжі. А це ж було професійне захворювання шахтарів, що працювали на залізорудних підприємствах. Такий діагноз вважався вироком, оперувати ніхто не брався.
Саме Марія Семенівна першою в ті часи в Радянському Союзі почала оперувати таких хворих, надаючи їм надію не просто на життя, а на життя здоровою людиною. Вона працювала поряд з найкращими професіоналами, тому могла багато розповідати про таких відомих людей, як академіки М. Амосов, Л. Богуш, О. Шалімов. Вона бачила їх «непарадну» сторону праці, звички, особливості характеру.
Проти туберкульозу
Криворізький протитуберкульозний диспансер No2 почав діяти у 1955р. В наступному році після закінчення Дніпропетровського медичного інституту тут розпочала свою діяльність в якості епідеміолога, а згодом — фтізіатра Лук’яненко М.С. Але як сама вона казала – серце прагнуло хірургії. Тому розпочала набуття спеціалізації у одеських фахівців, що саме практикували у місті. У них вона навчилась простих операцій на плеврі. З 1956 р. починається створення торакального відділення хірургії на базі протитуберкульозного
диспансера, її першим завідувачем стає Марія Семенівна, якій на той момент виповнилося 25 років. Родичі називали її Марусею, хворі – наша Марічка, а колеги шанобливо — Марія Семенівна.
В 1961 році вона отримала відрядження на курси підвищення кваліфікації до Харкова. Тут її професійний шлях перетнувся з майбутнім академіком О. О. Шалімовим. Набуті знання давали можливість оперувати, але у місті стояла проблема з фахівцями-анестезіологами. Довелось звертатись до харків‘ян з проханням підготувати фахівця даного профілю. Але не було кандидатури і бажаючих. Тому власним рішенням змусила їхати на курси молодшого брата, на той момент вже також випускника медичного інституту — Івана Стародубцева (до речі, також відомий хірург м. Кривого Рогу). Місяць власної відпустки Іван Семенович поклав на отримання кваліфікації анестезіолога.
Команда хірургів оперувала вечорами, а то й вночі, бо вдень у кожного були невідкладні справи у власних відділеннях. Марія Семенівна згадувала, що це були і професіонали своєї справи і справжні фанати: головний лікар Ілля Харокоз, його заступник з лікувальної частини Григорій Зарянкін та людиною суворою, але справедливою і Іван Стародубцев.
Але зупинятись на досягнутому ніхто не збирався. М.С. Лук’яненко розпочинає довгий професійний шлях з постійних відряджень на курси підвищення кваліфікації, географія яких охоплювала весь Радянський Союз. Дякувати, що чоловік завжди її в цьому підтримував і залишався з синами.
Торакальна хірургія
Торакальна хірургія – одне з найскладніших напрямів у медицині. Оперувати ж бо потрібно легені, а поряд – серце, це ще й дуже «криваві» операції і, на той час, травматичні, бо ламались три ребра. У середині 60-х різко збільшилась кількість хворих шахтарів з тяжкими формами туберкульозу, що ускладнювався силікозом. Таких хворих оперувати заборонялось та, на власний ризик, Марія Семенівна починає оперувати таких хворих за власною методикою, бо це був для них єдиний порятунок.
Щоб запобігти ускладненням після операцій починає відшукувати дослідження з цих проблем і знаходить
відповідь на своє питання у науковій бібліотеці Москви. Починає використовувати спеціальні сольові розчини після операцій, щоб уникнути здуття легенів, що виникало під час операції. Отже, перші 16 операцій пройшли успішно і настав час оприлюднити результати медичній спільноті. Це стало сенсацією і одночасно викликало критику. Один з поважних колег назвав це «медичним бандитизмом».
Захист дисертації
Не йняли віри, що в такому молодому віці робляться нечувані операції. Сама Марія Семенівна не пам’ятає тодішніх своїх відчуттів, крім радості від вдалих операцій. Інформація про здобутки криворізької медицини дійшла до столичного науково-дослідницького інституту пульмонології та туберкульозу, Марії Семенівні запропонували вступити до аспірантури. Закінчила вона її достроково і захистила кандидатську дисертацію по лікуванню хворих на силікоз.
Саме успішний захист дисертації став результатом не вагомих теоретичних обгрунтувань, а ще одне врятоване людське життя. Під час захисту секретар звернувся до комісії, головою якої був М. Амосов (за визначенням багатьох — людина сувора, але справедлива), щоб дозволили припинити захист, бо викликає Лук’яненко Кривий Ріг, потрібна консультація – погано напередодні прооперованому хворому (хто ж знає тонкощі крім хірурга, який оперував).
Комісія дозволила, а повернувшись до захисту, Марія Семенівна почула питання від М. Амосова: «Що там у вас?». Прийшлось доповідати про операцію, благо знімки були поряд. Микола Михайлович поглянув на результати і підвів риску: «Питань до дисертанта більше немає». За операції, що робила М.С. Лук’яненко вперше в Радянському Союзі, за результати лікування в 1969 р. отримала вагому нагороду – Орден Трудового Червоного Прапору.
Кінець життя
Скільки врятованих життів за 55 років відпрацьованих за операційним столом, на посаді завідувача відділенням торакальної хірургії протитуберкульозного диспансера No2 м. Кривого Рогу. У 2011-му Марії Семенівні виповнилось 80 років, а вона продовжувала оперувати, в неї найкращі показники у області, навіть в Україні: при 12-16% захворюваності на туберкульоз — в Кривому Розі – 6%.
Місто з шаною відзначило та внесок М.С. Лук’яненко у розвиток медицини міста медалями «За заслуги перед містом» всіх трьох ступенів. Держава Україна за високу фаховість і навіть унікальність нагородила в 2011 році нагрудною відзнакою Святого Луки професора Войно-Ясенецького за № 1.
Навіть припинивши оперувати, бо вже не тримав хребет, покривлений сколіозом від довгих операційних «стойок» — професійне захворювання хірургів, вона продовжувала консультувати: йшли нескінченним потоком, всіх приймала, надавала допомогу.
Марії Семенівни Лук’яненко не стало 29.12.2015 року. Хотілось би відмітити, що в теперішній час перейменування вулиць часто пропонують або безликі назви (вул. Медична, наприклад), або невідомі «чужі»
місту назви. Чи не заслужила маленька жінка, яку ще довго будуть пам’ятати в родинах криворізьких горняків, щоб її іменем було названо одну з маленьких вулиць міста, великих вшанувань Марія Семенівна не любила.