Становлення міста відбувалося за часів неоднозначної доби НЕПу, ліквідація якої майже співпала зі скасуванням округів і потрактовується як втрачений шанс для цивілізованого розвитку з усіма ознаками
економічної демократії та духовної свободи для української нації (кампанія українізації, ліквідація неписемності, національно-культурне відродження).
Місто на початку 1920-х
По-перше, тогочасний Кривий Ріг потерпав від безробіття і малих статків працюючих у галузі культури людей. Про це свідчать протоколи криворізької профспілки працівників мистецтва, що констатують не лише факт безробіття, але й демонструють владні методи по його усуненню. По-друге, у місті відчувався брак закладів культури — мистецька мапа міста на той час знаходилася у зародковому стані і проблему тимчасово вирішували червоні кутки, аматорські театри, кіносади тощо.
Саме тоді у Кривому Розі почав працювати цирковий заклад. Існує документ, який свідчить про утворення у 1926 році першого міського цирку, директором якого став діяч на прізвище Михайлина. По-третє, незважаючи на слабкість культурної галузі у новонародженому місті були свої зірки зі столичним досвідом роботи. По-четверте, місто було одночасно охоплено кампаніями українізації, лікнепу, пролетаризації селянства, комуністичного виховання усіх верств населення.
По-п’яте, ліквідація окружної системи адміністративно-територіального поділу УСРР та втрата статусу окружного міста загальмувала культурний розвиток Кривого Рогу, адже статусність, в першу чергу, відбивається на рівні, кількості, якості саме культурної сфери – потужні наукові школи, творчі осередки, «зіркові» люди рано чи пізно територіально переміщуються і зосереджуються у великих містах.
По суті, районне визначення Кривого Рогу створило різкий дисонанс між промисловою могутністю майже мільйонного міста і його слабкою культурною забезпеченістю: 125-тикілометрове місто мало лише один
театр з професійною трупою і цирк, що так і не створив власної трупи, а працював виключно за гастрольним графіком.
Перші «культурні» заходи влади
За доби НЕПу культурним життям Кривого Рогу, перш за все, опікувалася профспілка робітників мистецтва. У знайдених нами фінансових документах Криворізького окружного міського комітету говориться, що головою тогочасного центру профспілок був Захар Невський, завідувачем фінансовою частиною – товариш Кругліков.
У протоколах зборів членів міської спілки Робмису (скорочена назва профспілки робітників мистецтва) повідомляється ім’я управляючого справами Криворізького центру профспілок: цю посаду на той час займав товариш Шехтман. На зборах Криворізького Робмису впродовж 1926 р. головував Грінберг, секретарював Каневський, а ревізійну комісію очолювала Анісімова. Профспілка працівників мистецтва вирішувала
різноманітні питання: від прийняття до профспілки прибиральниці Кучер і відхилення заяв Шаврової і Русаневич-Давидової до подання судової заяви на адміністратора комоперети А.О. Ларіна та його дружину Іриналь.
У протоколі від 29 квітня 1926 р. йдеться про відкриття Червоного кутка у театрі і зазначається, що «це єдине підприємство працівників мистецтва у нашому місті». На цьому ж засіданні будо прийнято рішення про відрахування коштів на користь англійських пролетаріїв, винесено догану членам профспілки, що не прийшли на чергові збори.
Порядок денний засідання від 1 листопада 1926 р. уміщував питання про відрахування 1% заробітку англійським гірникам допоки не завершиться їх забастовка, про прийняття до лав міського Робмису помічника кінодемонстратора Палацу праці товариша Лапідуса, про посилення співпраці з окружним політпросом,
про боротьбу з безробіттям і недопущення фактів експлуатації членів Робмису, про проведення кампанії індивідуальної підписки на газети «Червоний гірник» і «Пролетарій».
Криворізький окружний робмис ініціював прийняття рішення про дозвіл театральних постановок у понеділки, що вважалися вихідними днями. Щоб нагодувати безробітних працівників культури у місті було утворено цирковий розважальний заклад. Це рішення зафіксовано у протоколі робмису від 5 квітня 1926 р., на засіданні окрім керуючого складу профспілки (Новіков, Барман, Грінберг, Каневський) були присутні артисти цирку Барановський і Михайлина, які засвідчили, що для функціонування криворізького цирку цілком достатньо кваліфікованих кадрів — цирк розглядався як спосіб боротьби з безробіттям.
Зарплати та крадіжка
Заробітня плата працівників культури виглядала жалюгідно — робітник кіносаду, маючи І кваліфікаційний розряд, отримував 10 карбованців 75 копійок на місяць. Як свідчать документи, у другій половині 1920-х років для працівників культурної сфери Криворіжжя діяв пільговий Будинок відпочинку, однак, місць у ньому не вистачало, принаймні, задовольнити усі заяви не вдавалося.
Та, незважаючи на скруту, працівники культури проводили й безкоштовні заходи. У протоколі від 10 листопада 1926 р. йдеться про спектакль «в рамках місячника безпритульних». Але документи криворізького робмису вкарбували в історію й злочинні дії своїх членів — 2 вересня 1926 р. за підписом Шехтмана було оприлюднено постанову про «непристойну поведінку адміністратора колективу комуністичної оперети під керівництвом Голубєва Ларіна А.О. і його дружини Іриналь».
Зазначені особи, отримавши гроші для поїздки у Мелітополь і перевезення колективного багажу, зникли у невідомому напрямку. Ларіну дали 107 карбованців, окрім того, у нього на руках був аванс у розмірі 83 крб. 63 коп, а у його дружини 93 крб. 12 коп. (її відпустили у Херсон, за її проханням, буцімто, у відпустку) і з тих пір «ні багажу, ні грошей, ні Ларіна з дружиною». Шехтман підписав рішення про їх виключення з профспілки і подав заяву до нарсуду.
Активна робота
«Рік великого перелому» (1929) став періодом напруженого життя для митців Криворіжжя. Профспілка була змушена відстоювати свою позицію щодо недоцільності руйнації Літнього театру у міському саду, пропонуючи створити на його базі колектив із безробітних. Приєднуючись до комуністичного виховання населення, Робмис розробив власний план святкування Міжнародного жіночого дня 8 березня, намітив низку заходів щодо святкування Міжнародного Червоного дня 1 серпня, відгукнувся на бандитське захоплення КВЖД (неперекладена з російської мови абревіатура китайської східної залізниці) та підписався на третю позику для проведення сталінської індустріалізації у розмірі місячного (!) окладу.
У зв’язку з «чистками» радянського та партійного апаратів через міські кінопроектори на екран демонструвалися гасла відповідного змісту. Протоколи криворізького Робмису свідчать, що профспілка залучала своїх членів до соціалістичного змагання. Робітники культури міста брали участь у акціях вилучення церков на потреби галузі: на загальних зборах членів профспілки 9 грудня 1929 р. розглядалося питання про відбирання приміщення церкви з метою організації у ній дитячого клубу.
У руслі радянської кампанії українізації 24 липня 1929 р. Робмис прийняв рішення про проведення двомісячника української культури на Криворіжжі. У рамках заходу було заплановано утворення гуртка українознавства, забезпечення профспілкової бібліотеки 50% україномовних книжок, проведення урочистого вечора, присвяченого будівництву української культури, за участю представників Всеукраїнської Академії Наук та столичної капели бандуристів. Головами криворізького Робмису впродовж 1929 р. були Тєлєсов, Білобородов, Шейнфельд, а незмінним секретарем при них — товариш Завадніков.
Музичні курси
Яскравим фактом культурного життя Кривого Рогу у другій половині 1920-х рр. стало утворення міських музичних курсів. Останні відкрилися 1 жовтня 1929 р. і мали у своєму складі 5 відділів: фортепіано, вокал, струнні інструменти, народні інструменти та відділ підготовки працівників музичних гуртків. По суті, у 1929 р. було покладено початок першої криворізької музичної школи.
Але справа музичної освіти міста була загальмована тим, що курси були платними, і багатьом батькам було не по кишені дати своїм дітям музичну освіту. Завідувачка школи Сандомирська з сумом писала про матеріальну незабезпеченість свого закладу, про низький рівень викладання музичних дисциплін, адже деякі вчителі не розвивають, а «псують учнів». На момент відкриття курсів загалом нараховувалося 90 учнів, серед яких переважали діти службовців (50 осіб), до музичної освіти потягнулися діти з пролетарських сімей (18 осіб), селянських родин (3 особи), діти працівників кустарного промислу (9 осіб) і навіть діти «нетрудових елементів» (3 особи), школу відвідувало 5 вихованців дитячих будинків.
Але через матеріальну скруту, вже через два місяці кількість учнів скоротилася на третину: у «Доповідній записці» Сандомирської говориться, що станом на 1 грудня 1929 р. школу відвідувало лише 60 учнів, тобто скорочення контингенту на третину відбулося вже впродовж перших місяців роботи музичних курсів.
Ситуація з фінансуванням культурної галузі ще більш погіршилася після скасування окружної реформи у вересні 1930 р., коли Кривий Ріг став звичайним районним центром. Так, у переліку організацій, яким Всеукраїнське товариство пролетарського туризму та екскурсій у 1930 р. виділило талони на пільговий проїзд під час екскурсійних подорожей, Кривий Ріг взагалі не значився.