Однією з важливих проблем у дослідженні історії німецько-радянської війни є дослідження нацистського апарату агітації та пропаганди. Організації та веденню психологічної війни правлячі кола нацистської Німеччини надавали великого значення. Вже напередодні воєнних дій проти СРСР у Міністерстві пропаганди був сформований «східний» відділ, у складі якого і функціонував відділ «Вінета».
Що це була за організація
Формально «Вінета» була не підрозділом Міністерства пропаганди, а зареєстрованою некомерційною організацією (eingetragener Verein), яка мала навіть власний статут, але все фінансування здійснювалося, зрозуміло, через відомство Геббельса. Першим її директором став Хайнріх Курц, який до того служив у відділі пропаганди в Кракові.
За його словами, перші завдання групи були дуже утилітарними: виготовлення плакатів, табличок та оголошень (на кшталт «Вхід до приміщення заборонено» або «Наказ про реєстрацію кваліфікованих робітників»), які мали використовуватися військами після переходу радянського кордону, а також підготовка закликів до населенню за лекалами Східного міністерства. Пізніше до цього додався пропагандистський матеріал – від листівок до радіопередач – на основі директив та тез, що надсилаються з Міністерства пропаганди. Окрема група займалася транскрибуванням географічних назв на військових картах з кирилиці на латиницю.
Вінета і ОУН
Шляхи «Вінети» й пропагандистських структур ОУН перетнулися на початку німецько-совєтської війни, але характер і зміст цього перетину був дуже різний. На території України під редакційний, журналістський або ідейний вплив ОУН потрапила значна частина з 232 україномовних видань, що виходили на території України в часи нацистської окупації. Попри цензуру, це давало можливість поширювати ідеї національного будівництва, здійснювати культурну реукраїнізацію серед населення окупованих територій.
З іншого боку, усі ці видання знаходилися під кураторством спеціального відділу «Вінета» Східного відділу Міністерства освіти та пропаганди Райху. У деяких виданнях (можливо й у більшості, але це питання наразі не досліджене) сформувалося журналістське ядро із членів ОУН та національно свідомих українців. Одночасно, в центральному, берлінському відділенні «Вінети» протягом 1941–1944 років тим чи іншим чином співпрацювали декілька представників ПУН, членів ОУН та, у майбутньому, вояків УПА. Усі вони відповідали в ОУН та/або УПА за пропаганду і агітацію або були пов’язані з цим напрямком діяль-ності організацій. Декілька інших членів ОУН залучалися до співробітництва як фахівці та консультанти з перекладацьких питань в широкому розумінні.
Ситуація в Кривому Розі
В період німецької окупації м. Кривого Рогу німецькими окупантами, в 1941 року у місті був відкритий театр імені Котляревського, який перебував під контролем та керівництвом німецької окупаційної влади міста. Відповідно його діяльність відображала ідеологію тогочасних нацистських окупантів.
Архівні дані свідчать, що деякі працівники театру, зокрема Штейн Іван (директор театру), його сестри Штейн Людмила, Штейн Ольвіра, Герасимов Віктор, Дерій Філіп, Жаріна Зера, Власенко Анатолій, Новожилов Микола,
Саєнко Андрій та ін. підтримували зв’язок з німецькими контррозвідувальними органами». Цьому, наприклад, знаходимо підтвердження в донесенні агента МДБ «Матвієва» від 6 травня 1951 року. Агент стверджує, що зв’язок директора театру Штейн Івана з німецькою поліцією був беззаперечним.
«Він виїзджав зі своїм оркестром обслуговувати передові частини німецьких військ, був організатором примусового вивозу людей в Німеччину, яку він проводив під виглядом перевірки талантів молоді». Сестри директора театру також були тісно зв’язані з поліцією та жандармерією. Інший агент повідомляла про сестру режисера: «Штейн Людмила заявляла: Я буду мстити комуністам скільки буду існувати на землі».
Саєнко Андрій – скрипач театру ім. Котляревського, приймав участь у концертах для східних добровольців німецької армії, а також приймав участь в концертах агітаційно-пропагандистського характеру, які проводилися в таборах радянських військовополонених з метою залучення на службу в німецьку армію.
У 1943-1944 роках «Вінета» ще більше розрослася, не в останню чергу за рахунок театральних труп, які займалися культурним обслуговуванням остарбайтерів та російських добровольців, але свою помітну роль в ідеологічній боротьбі проти СРСР, яку вона грала на початку війни, організація поступово втратила.
Розрив між щедрими пропагандистськими обіцянками та твердим небажанням нацистського керівництва йти на окупованих територіях хоч на якісь політичні компроміси, спричинив крах нацистської пропагандистської концепції та сприяв поразці рейху. Коли восени 1944 року нацисти згадали про Власова, дозволивши йому створити хоча б напівмаріонеткову організацію та сформувати власні дивізії, було вже надто пізно. Те само сталося і з українськими активістами.