Імперська політика, спрямована на ліквідацію козацтва як зберігача автономних традицій української державності зумовила трансформацію іррегулярного війська у регулярне. Для цього і була заснована політика устрою військових поселень. У цьому процесі Бузьке козацьке військо мало трагічну долю: у 1817 році козаків записали у військові поселенці, іншу частину реформували у Бузьку уланську дивізію, частини якої і розташовувались у селищі Кривий Ріг.
Створення поселення
Процес створення військових поселень на території сучасної України і зокрема на Криворіжжі розпочався з іменного наказу за номером 27.0821 російського імператора Олександра І начальнику Головного (Генерального) Штабу П.Г. Волконському від 8 жовтня 1818 року, у якому зазначалось про
формування нової Бузької уланської дивізії з частини полків Української уланської дивізії та Бузького козацького війська. Цікаво відмітити, що у наказі зазначалось про повне знищення назви елітних військових частин Російської армії – Бузького козацького війська.
Загальновідомим є факт заснування військового поселення Кривий Ріг. Іменним наказом імператора Миколи І за номером 2497, який було надано міністру фінансів Російської імперії Е.Ф. Канкріну від 6 грудня 1828 року, зазначалось, що поселення Херсонського уїзду Кривий Ріг, разом з іншими відомими поселеннями Широке та Шестерня, передається з державного кошту на утримання генерал-майору Є.Г. Сєлєхову, який був командиром Бузької уланської дивізії. Саме її підрозділи повинні були стати ядром військових поселень у Херсонському уїзді.
Хто склав перше поселення
Безпосередньо у Кривому Розі розташовувались частини 1-ого Бузького уланського полку, який був сформований ще 8 жовтня 1817 року з половини 3-ого Українського уланського полку та частини Бузького козацького війська. 30 червня 1830 року 1-й Бузький уланський полк був перейменований у Бузький уланський полк. Його ядро склали військові поселення 9-ого кіннотного округу Новоросійського військового поселення.
До 9 округу 3 волості військових поселень належало і поселення Кривий Ріг, у якому знаходились: «Штаб 5 кінно-артилерійської бригади, 26 державних будівель, 1 дерев’яна церква, 6 економічних (господарчих) будівель, 556 будівель військових поселян».
Варто відмітити, що динаміка розвитку військових поселень в Україні була доволі низькою. Згідно з військово-статистичним описом 1849 року військове поселення Кривий Ріг нараховувало 596 поселень. Кількість господарчих поселень також була досить високою: 11 державних будівель, 9 господарчих будівель. Згадується також кам’яна церква та гребля у місці впадання річки Саксагань у ріку Інгулець. Тобто можна констатувати зниження кількості дворів та поселенців на 40 дворів, а також зниження кількості господарських будівель на 3 одиниці.
Кінець військового поселення
Царський уряд намагався подолати кризу екстенсивним шляхом. Так, іменним наказом російського імператора Миколи І за номером 27149 від 14 квітня 1852 року інспектору резервної кінноти О.П. Нікітіну вказувалось
перевести державні поселення Лозуватку, Вшиве, Костромське до 9 округу Новоросійського військового поселення. Для цього передбачалось розширення волостей і переніс штабу кінно-артилерійської бригади з селища Широке до Кривого Рогу.
Проте поразка Російської імперії у Кримській війні (1853-1856) показала повну неспроможність і неефективність існування військових поселень, зокрема і у Кривому Розі. Військові поселення були розформовані у 1857 році і всі селища та міста стали звичайними. Розвитку Кривого Рогу та його перетворенню у промислове місто сприяли не державні, а іноземні інвестиції, також відміна кріпосного права, розширення автономії національним меншинам Російської імперії, розвиток торгівлі і приватного бізнесу. На Криворіжжі ці процеси були пов’язані з діяльністю О. Поля, С.М. Колачевського та інших.